Привіт, кумо. З наступаючими! Поки до тебе дійде цей лист, ми вже почнемо святкувати. У Британії Різдво в неділю. Те Різдво, що в Україні називається католицьким.

Як людина православна, хоча й не надто ревна щодо цього, я чотири роки місцеве Різдво переважно ігнорувала. Зголошувалася працювати у різдвяні зміни і їла індичку з пудингом лише в їдальні. І то тільки тому, що більше нічого не було. Але цього року в мені щось змінилося, і відчуття причетності до несвого свята непомітно вкралося в душу української нігілістичної емігре. Цього року в мене все готово за місяць: замовлений традиційний гусак, про всі закупи подбано, подарунки  придбано.

Єдине, чого бракує, то це Різдва.

У цій країні, окрім архієпископа Кентерберійського, ніхто вже не пригадує, про що мова. Багато дітей зараз вважають, що це день народження Санта-Клауса. Якщо судити з численних газет, Різдво — це час, коли треба посилати численні поштівки людям, яких терпіти не можеш; час, коли треба ділити гуску з сестрою чоловіка, якої терпіти не можеш; час, коли можна наклюкатися на офісній вечірці і переспати зі співробітником, якого терпіти не можеш; час, коли можна потовстіти на кілька кілограмів, тим більше, що шоколад корисний. Лікарі запевняють, що він зменшує ризик якогось серцево-судинного захворювання з довгою латинською назвою.

Ділити гуску з сестрою чоловіка, якої терпіти не можеш

За рекламою дешевих індичок не чути і не видно згадок про трьох волхвів, зірку, ясла, маленького Ісуса.

Але пам"ять, слава Богу, служить. І я згадую засніжену Полтаву, вертеп, організований Товариством української мови, колядки, цукерки, тісну церкву і відчуття того, що Ісус справді народився цього дня. І не десь далеко, у Вифлеємі, а просто тут, серед нас.

×