Привіт, кумо! Чула, як у Полтаві "дискутують" із приводу пам"ятника Петлюрі? У рідному місті командувача військ УНР нема ні пам"ятного знака, ні навіть будинку, де він колись жив. Одні кричать, що треба вшанувати земляка, інші — що знову хтось підбурює суспільство, коли час сіно косити, і таке інше. А звичайний народ думає, що Петлюра — це якийсь бандерівець.
Водночас у Полтаві є досить пам"ятників. У самому центрі — орел із вінком у пазурах. Він символізує перемогу російських військ над шведськими. Народ вигадав, що якщо під орлом пройде незаймана дівчина, то він від здивування випустить із пазурів вінок. Це, звісно, брехня, бо орел бронзовий. У нас також є пам"ятники Петрові Першому: де він їв, де він спав, де переправлявся через Ворсклу, де паслася його кобила і таке інше. Є також Ленін, вулиця Карла Лібкнехта і пам"ятник галушці. І є ціла купа націонал-демократів, стурбованих постаттю Сердючки. А Петлюри як ніколи й не було.
Якось ми гуляли з чоловіком сквером Червоного Лева в Лондоні і наткнулися на пам"ятник філософу Бертрану Расселлу. Чоловік тоді ще тільки приїхав до Британії і був вражений тим, що тут ставлять пам"ятники не воєначальникам, як в Америці, а мислителям, якими пишається нація.
У нас що не постать — то розкол
Мені тоді стало дещо прикро, бо в нас що не постать — то розкол.
Тільки галушка не викликає жодного протесту. Тому їй і пам"ятник з"явився без проблем. І доки ми б"ємося то через Петлюру, то через Мазепу, то через Гоголя, то через Сердючку, символом нашого вкладу в цивілізацію лишається непереможна галушка.
І нікому кинути їй виклик.
1 
1
Коментарі
4