Ексклюзиви
Неділя, 26 лютого 2006 20:20
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Все одно тут

 

Привіт, кумо!

Щойно повернулася до Лондона. Важко навіть пояснити, що з тобою відбувається, коли ти маєш покинути Київ і відлетіти до іншої країни, де ти чомусь — через свою підприємливість чи через свою дурість — живеш. Ти покидаєш місто, де кипить життя. Де з хвилини на хвилину твоя найближча подруга народить другу дитину. Де твої колишні однокурсники та співробітники вже досягли вершин кар"єри і шукають нового вираження в житті. Де ти знаєш кожен уже закритий гастроном в районі вулиці Гоголівської. Де тобі хотілося б щодня бачити життя друзів і бути його частинкою.

Але я ненавиджу цей момент — відбуття до Лондона — не лише тому, що мені не хочеться пропускати важливі віхи в твоєму житті. Мені все тяжче і все болісніше, бо здається, що я пропускаю власне життя.

Мені здається, що я пропускаю власне життя

У мене в Лондоні кохана людина. Це велика вага на терезах життя. Кохана людина трапляється рідко, як смарагд, і має куди більшу цінність. Але часом мені здається, що на іншій шальці терезів — просто усе життя...

У кожен приїзд до Києва я питаю себе: чи я ще знаю це місто, чи я вже погрузла у вулицях, скверах та кутах Лондона. Відповідь щоразу різна. Але сьогодні я знаю точно: Київ — магічне місто. Воно мене отруїло і не відпускає. Воно сниться мені, і я літаю у снах над подільськими пагорбами. Я люблю його і ненавиджу, бо воно не дає мені свободи. Адже свобода тут — на київських вулицях, у київських кав"ярнях, серед людей, що з"їхалися сюди, аби вирішувати, якою буде моя країна, і будувати її. Бо це моя країна. І не має значення, де я живу, з ким я живу, що я їм на сніданок — сало чи бекон. Я все одно тут.

Зараз ви читаєте новину «Все одно тут». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода