Українці й британці

 

Привіт, кумо! Є таке вічне питання: українці чи британці? Значення його зрозуміле лише тим, хто часто літає між Лондоном і Києвом.

Українці — це Міжнародні українські авіалінії, а британці — Брітіш ервейз.

Британці літають із аеропорту Хітроу. Туди можна доїхати на метро. Але якщо забракло виходів на посадку, відкладають саме український рейс.

Українці мають смачнішу їжу, зате лиш один туалет. І в нього стоїть і хилитається від турбуленції черга.

Британці говорять англійською, і часом страшно від крику душі сусіда, якому треба похмелитися ще до зльоту: "Бір! Ну бір! Ето, ван бір!"

Українці говорять російською. Вони розуміють спраглих і ловко несуть їм пива.

Британці перевозять бізнесменів і старих парубків, які шукають юкрейніан гьорл. Вони не соромляться бухнути зраночку.

Зі мною летіла група людей із червоними пиками й перебитими носами

Українці несуть у повітря женщин із англійськими чоловіками, яких вони пиляють по-харківськи, заробітчан і часом геть незбагненних персонажів.

Цього разу зі мною в Лондон летіла група людей із червоними пиками, перебитими носами й в однакових піджаках. Один мав фотоапарат, інший — відеокамеру, якою радісно знімав чергу в туалет. Решта тримала дорогі мобільники. Так, ніби банда братків пограбувала магазин електроніки.

Ще над Ла-Маншем братки повмикали телефони. Один заволав:

— У меня нет роуминга, мля! Слышь, — смикнув він стюардесу, — шо это за дела, мля, где мой роуминг?

Та знизала плечима і поштовхалася собі далі повз чергу в туалет. Бо, мля, чує це щодня. 

×