Вівторок, 23 лютого 2010 19:04
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Старий друг

 

Старий друг краще нових двох. По-українському не так гарно римується, як російською, але все одно правда. Зі старим другом зустрічаєшся — і можна замість погоди одразу переходити до сенсу життя.

— Батьки правду казали, — зауважує Дмитрик над келихом віскі. По дорозі в Лондон він уже "прийняв на груди" і прилетів, як у нас кажуть, у доброму здравії. Ми говоримо про те, як важко знайти гарну пару. — Казали, що треба женитися молодому, бо чим далі, тим воно вже більше буде не те.

— Так ти ж і женився молодим, і розвівся, і толку з того?

— То правда, — зітхає Дмитрик. — І то було не те.

Ми знайомі вже років із 10. Із нас би вийшла чудова пара. Ми гарно виглядаємо поруч. Мій полтавський розмах чудово доповнюється його галицькою наполегливістю. У нас багато спільного: ми однолітки, познайомилися на роботі, шануємо одне в одному професіоналів, нам смішні жарти одне одного. І нам обом подобаються чоловіки. Тільки мені брюнети, а йому блондини.

Ми обоє хочемо дітей

Ми також обоє хочемо дітей. У мене в шлюбі завести їх не вийшло, а хлопці Дмитрика, ясно, для цього не годяться. "Якби я міг жити з жінками, уже трьох дітей би мав", — каже Дмитрик.

Нам обом за 30. Поїдь десь у гори — там у такому віці люди вже до внуків готуються. Інколи починаєш думати: хто мудріший — я чи вони?

Але я Дмитрика за те й люблю, що він не дозволяє роздумам перерости в меланхолію.

— Згадай нашу улюблену газету, — каже він. — Відкриваєш — і той зарубав родину сокирою, та дітей голодом морила. Немає правильного рецепту, як жити. Кожен живе, як може.

Ми довго говорили, а потім Дмитрик поїхав до своїх хлопців. А я залишилася шукати свого.

Зараз ви читаєте новину «Старий друг». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

32

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода