Привіт, кумо! З жахом щойно прочитала, що у Британії різко падає кількість людей із прізвищем Кок. Це слово перекладається як "півень". Але також означає те, що в Україні часом називають "хрін", і люди його позбуваються.

Для мене, Пиркало, це лунає як дезертирство з лав людей із прибацаними прізвищами. Воно дається неспроста і призначене для того, аби загартувати силу волі й витримку, взяти бика за роги і йти по життю, не зважаючи на те, що тебе звуть Перець Гробокопач.

Я злорадію, коли власникам кумедних прізвищ вилазить боком нелюбов до власного імені. У нас у селі був сусід на прізвище Кабак. Ну Кабак то й Кабак, нормальне українське слово. Нікому й на думку не спадало, що у фольклорі воно означає той же "хрін". То ні, він узяв і одружився з росіянкою на прізвище Орлова, перейшов на прізвище жінки — і все село стало його називати "Орловський кабак".

Він перейшов на прізвище жінки

Моє прізвище не дотягує до таких висот, як Блябля чи Чмирюк, і я часом подумувала одружитися з моїми друзями дитинства Пов"якалом чи Сікалом і писатися через дефіс: Пиркало-Сікало. Непогано також бути Шокало, як моя колега, а ще краще водночас мати ім"я Жозефіна. Це вже майже витвір мистецтва.

Зворотній приклад. У мого чоловіка красиве прізвище — Сноу, сніжок. Але за це прізвище чорношкірі однокласники у Флориді лупили його щодня. Чому? Бо "сніжок" — це зневажлива кличка для чорних. Расистом він не став, але в красивих прізвищах розчарувався. І зрадів, коли я не стала міняти свого. Та й яке я Сноу? На відміну від нього, я особисто товкла носи надто дотепним однокласникам. Я відстояла право бути Пиркало, і ніхто в мене його не забере.

Але десь у глибині душі я рада, що не народилася у подружньої пари Підорашко-Какун.

×