Ексклюзиви
Вівторок, 31 березня 2009 16:57
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Склотара

 

Привіт, кумо! Ти знаєш, що в нашому районі завжди можна було здавати скло на переробку. Місцева рада надає пластикові ящики, які стоять поруч зі смітником, і туди я складаю банки й пляшки. Як правило, місця досить, але коли приїздять друзі з України, ящики переповнюються в перший же день. Потім стало можна також здавати пластик, жерстянки, папір, а тепер — і харчові відходи. Можна й далі все викидати у смітник, але я сортую в коробочки. Бо переживаю за планету.

Але мого чоловіка це добиває. Адже я змушую і його викидати пластикові кульки та пивні жерстянки в переробку. Через це ми посперечалися.

— Ти розумієш, що це нічого не дасть? — буркнув він.

— Що значить — не дасть? У країні вже нікуди звалювати відходи, сміття скидають у море, — огризнулась я.

— У світі повно місця для сміття, — він.

— Може, у вас в Америці, але Британія — острів, — я.

— Глобальне потепління ти не зупиниш без Індії й Китаю, — він.

— Твої щось також не поспішають. Але це не означає, що ще і я маю встромити ножа в груди матінці-Землі. Я можу контролювати тільки себе. І зрідка тебе, — я.

Ти розумієш, що це нічого не дасть?

— Ну так викинь свій мобільний телефон, зніми гумові кеди, надінь льняний балахон і живи на деревах, якщо тебе совість мучить, — він.

— Я — не хіпі, не друїд і давно вже не мавпа. Але якщо я можу випрати білизну при нижчій температурі й вимкнути непотрібне світло, то кому від цього гірше? — я.

За вікном пішов кислотний дощ. Ми зітхнули. Аргументи закінчилися. Важко сперечатися, коли обоє мають рацію.

Зараз ви читаєте новину «Склотара». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода