Привіт, кумо. Минулого тижня з такою художницею познайомилася — словами не описати. Хоча сама тітка не бачить у собі нічого незвичайного.

На вихідні вона запросила нас на бал мисливців у британському селі. Народ, як у Конан-Дойля: всі чинні й благородні ексцентрики, які щосекунди який завгодно коник можуть викинути.

Художниця має собаку. І ділить його з німецькою домінатрікс — це така дама, яка лупить мужчин нагайкою для їхнього сексуального задоволення. Прикованими до ліжка, ну і всяке таке.

Я поцікавилася, чи собака не підхоплює дивних звичок. Художниця запевнила, що вони з німецькою фрау домовилися одразу: собаку не вчити кусати і мучити клієнтів, і взагалі — краще цього всього не показувати.

Тоді я запитала:

Вона хотіла, аби я їй розмалювала персональну труну

— А як ви взагалі з цією дамою познайомилися?

— О, дуже звичайно, — відповіла художниця. — Вона хотіла, аби я їй розмалювала персональну труну. Знаєш, їй завжди краще медитується в труні.

Сказиться можна.

Цілий день я гигикала над цією історією, а на другий день замислилася. У людей такі навіжені життя. Люди мають одну собаку на двох із німецькими садистками, розмальовують труни, курять кальян. А я? Де мої ідіотські витівки? Я розбивала в школі вікна першокласницею, а зараз приходжу додому кожен вечір і готую чоловікові смачну вечерю. Как же ето так?..

Хоча? Недавно ми були з чоловіком в комедійному клубі, і мені не сподобалося, як комік описував сексуальне життя інвалідів. Тож я двічі сходила на сцену і сказала, що йому треба закрити писок, а потім розбити голову об стіну. Після другого разу мене — вперше в житті — за шкірку викинули із закладу.

Також непогано, правда?

×