Вівторок, 11 березня 2008 15:21
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Посміхусецьки

 

Привіт, кумо! Я приїхала в гості до сестри та й лягла поспати, бо цілу ніч працювала. Але тільки-но склепила очі, як за плече поторсала сестра.

— Тобі доведеться поглядіти Андрійка, — сказала вона. — У мене іспит із водіння, а чоловіка терміново викликають на роботу, бо у співробітниці хтось помер. Я поклала його спати.

Я вирішила вважати, що це мені приснилося. Але за годину з сусідньої кімнати почулося векання двомісячного немовляти.

Ти мене знаєш: я не маю з дітьми великого взаєморозуміння. Щоправда, з більшістю дорослих — теж. Мама завжди казала, щоб я не хапала на руки крихітну сестричку, бо впущу і поламаю. Якоїсь миті я в це повірила і досі вірю. Діти — малі, з ними треба говорити по-ідіотськи. Ну, може, й не треба, але всі дорослі завжди так роблять. Гу-гу-гу, агусіньки, а хто це в нас таке гальненьке, лозумненьке, оцьки луп-луп, а кого ти більсе любис — маму ци тата? Аж хочеться нагадати дорослому, що він давно вміє вимовляти "р" та "ш", а на питання "мама чи тато?" сам не знає відповіді.

Я взяла дитя на руки, і воно засміялося з дурної тітки

Мої окуляри десь закотилися під ліжко. Однак якось я зняла старий памперс і приліпила новий. Але дитина плакала собі далі. Тоді я знайшла окуляри, і виявилося, що підгузник надітий на дитину задом наперед. Я вдягнула новий, взяла дитя на руки, і воно засміялося з дурної тітки. А я сказала: "Ох ти насі посміхусецьки!".

І згадала твої слова: коли немовля усміхається, забуваєш усе, що раніше вважала витесаною в камені істиною і здоровим глуздом.

Зараз ви читаєте новину «Посміхусецьки». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода