Ексклюзиви
Вівторок, 05 травня 2009 18:25
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Парад не в ногу

 

Привіт, кумо! Вперше за багато років я потрапила на парад. У Лондоні День міжнародної солідарності трудящих не особливо шанують. Хоча вихідний дають — тільки не першого травня, а в найближчий понеділок. І всі намагаються поїхати за місто відпочити, але не на шашлики, бо палити вогнища в лісах не можна. Я як член профспілки проявляю солідарність своєчасною сплатою членських внесків.

У Києві також якось не випадає проявляти солідарність, бо я там зараз солідарна тільки з тобою. В Полтаві, мабуть, востаннє ходила на парад у колоні Полтавської обласної психлікарні, де працювали мої батьки-лікарі. Чомусь наша колона завжди була в кінці. Видно, дурдом мав менше орденів і червоних знамен, ніж швейна фабрика.

Дурдом мав менше орденів, ніж швейна фабрика

Найкраще приєднатися до демонстрантів у Барселоні. Першими на Лас Рамблас — центральну вулицю старого міста — вийшов духовий оркестр. Він був жахливий, але я мимоволі почала підспівувати. Бо вони грали пісню "Вихри враждебные веют над нами", також відому як "Варшавянка". За оркестром тягнулося із двадцятеро людей із червоними прапорами й комуністичними лозунгами. З-за повороту вийшли ще сотні людей: каталонські націоналісти з гаслами проти двомовності, далі — анархісти, профспілки, а потім просто дюжина барабанників, які барабанили за невідому справу.

Барселонська молодь вимагає революції, читає Наомі Кляйн і носить футболки з Че Геварою. Я приєдналася до колони в кінці, але марширувала не в ногу. Я йшла не у світле майбутнє, а на пляж.

Зараз ви читаєте новину «Парад не в ногу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода