Привіт, кумо! У тебе є що вкрасти на роботі? У мене також ні. А нещодавно так захотілося! Cиділи з колегою, згадували радянські часи. Той на трубозаводі працював — із труб сарай збудував. Той директор цегляного заводу — кремль на подвір"ї стоїть. Лікарі не знали, де аптеки, кухарі — де гастрономи. А у нас із тобою така робота, що стибрити просто нічого.
Гостре бажання щось украсти не полишало тиждень. Зрештою я поцупила ручку й олівець, проте це не допомогло. Привабливо блищали вогнегасники, але що, як в офісі пожежа? У складському приміщенні знайшлося пару пляшок пива "Оболонь", але вони виявилися дворічної давності.
— Думаєш, чого я їх сам не стибрив? — пирхнув колега. Знайшовся степлер, але на фіга мені степлер? Я майже здалася, коли сяйнула думка: вентилятор. І я поцупила вентилятор.
Лікарі не знали, де аптеки
— Молодець, — похвалив колега. — Я б до такого не додумався.
Але вже через два дні сумління розігралося, як цунамі. До того ж він був брудний. Жити з брудним краденим вентилятором було вище моїх сил, і я принесла його назад.
Минуло місяців два, і потреба щось поцупити забулася. Аж якось одного дня на роботі, викидаючи старі газети на макулатуру, я знайшла чотири чорні скрині. У них ми колись носили плівки з репортажами на ефір. Нікому не потрібні, з номерами вже не наших студій, написаними крейдою на чорній поверхні, з залізними замками, що вже почали потроху заїдати, з потьмянілими мідними цвяшками і зі старовинним логотипом Бі-Бі-Сі, якого вже років десять ніхто не використовує.
Скриньки, з якими починалася Українська служба.
— Забирай, доки не викинули, — сказав шеф. — Стильна штука.
Тепер у моїй вітальні стоять чотири свіжовідмиті скрині, які нагадують про творчу сміливу журналістику. А цього ніде не вкрадеш.
1 
1
Коментарі
4