Привіт, кумо! Сходила на виставку-продаж вина в модному лондонському районі Іслінгтон. Всі тут є: Франція, Італія, США, Південна Африка. Угорський токай, аргентинський мальбек, австралійський пінотаж. А українського нічого немає.
Але є в Україні таке, чого більше ніде нема. Цього літа я з"їздила до Криму і зайшла в Массандру. Журналістів там люблять: виставили на дегустації старовинні вина, які хіба Жерар Депардьє пив, коли його президент Ющенко привозив.
Зайшли до директора поговорити. Він подзвонив помічниці, щоб принесла випічки й чаю.
Знаєте, як престижно у нас працювати?
— От усі мене питають про те, як тут був президент Ющенко, як тут був президент Путін. А ви мене знаєте, про що запитайте? Про наш дитсадок. Про їдальню для працівників, стоматологічний кабінет. Ви знаєте, як престижно у нас працювати? У нас співробітники можуть і дітей привести в садок, і зарплату отримують. А яка у нас випічка!
Тут якраз принесли булочки, пиріжки, ватрушки — ароматні, свіжі. Як пекли давно-давно.
Ми говорили про вино, кримську землю й засновника князя Голіцина. Я думала: оцей директор — куди кращий, ніж його дуже добре, але передбачуване вино. І це страшенне диво, що він, ідеалістичної радянської закалки дядько, досі разом зі своїм винзаводом. Що його не вирубали в горбачовські кампанії проти виноградників у 1980-ті. Не викосили в розгул бандитизму в 1990-ті. Не викупили в розгул цинічних нетендерів у 2000-ні. Що він із такою ж пристрастю говорить про свій заводський дитсадок, як найфанатичніший винороб Франції про своє шато.
Ще невідомо, чи є у французьких шато така випічка. І точно немає такого дитсадка.
1 
1
Коментарі
5