Майже десяток років тому вирішили ми з колегами-подругами влаштувати дівич-вечір та поворожити перед Водохрещею. Накупили кави — кидати чоботи з вікна квартири якось не хотілося, — трошки затарилися й іншими напоями.
Але про ці невинні плани зачув Микола Вересень, на програмі якого ми тоді працювали. Тільки ми розсілися за столом, як він дзвонить і каже: "Я в під"їзді, відчиняй". Стало зрозуміло, що дівич-вечір не відбудеться. Усі зітхнули, дістали мобільники й подзвонили своїм хлопцям.
Приїхав і мій приятель Дмитрик і зайшов у хату якраз тоді, як я ворожила собі на каві. Гуща з перевернутої філіжанки розтеклася по блюдечку, геть-чисто, як карта світу.
— Бачиш, Дмитрику, — заволала я, — мені цього року світять подорожі, нові, небачені горизонти!
— Де ти там побачила карту світу, Пиркало? Це ж звичайнісінький хрін.
— Це не хрін, це Африка! — обурилася я.
— Хрін! — наполягав Дмитрик.
Де ти там побачила карту світу? Це ж звичайнісінький хрін
Під кінець того року я отримала роботу на Бі-Бі-Сі й переїхала до Лондона робити світові новини, а Дмитрик кинув свою дівчину і завів собі, ну, скажімо, не дівчину. Отож ми обоє виявилися праві.
До чого я це все розповідаю? Уже другий тиждень світова преса — а українська не перший рік — пише про програш помаранчевої революції, про смерть Майдану й інші трагічні речі. А як на мене, це як із нашою кавовою гущею: кому хрін, кому — Африка.
На Майдані стояли багато за що, і кожен за своє. Але багато хто — за те, щоби президентом став той, за кого насправді проголосував народ, а не той, у кого транзитніший сервер. Якщо цього разу громадяни України чесно оберуть президентом Віктора Януковича, то Майдан переміг.
У ніч перед Водохрещею пила я каву, і гуща склалася, як зірочка. Може, кремлівська, а може, євросоюзівська. Поживемо — побачимо.
1 
1
Коментарі
27