Привіт, кумо! Давно тобі снився Махмуд Ахмадінеджад в обіймах з Біньяміном Нетаньяху?

Найстрашніше, що є в житті людини, — це коли ти перед мікрофоном у нічній радіостудії виявляєш, що перед тобою написане якесь ім"я, яке ти не можеш вимовити. В ефірі одні заїкання, шеф дзвонить, аби звільнити тебе із вовчим квитком, слухачі пишуть скарги... І тут ти прокидаєшся в холодному поту.

Такий кошмар сниться всім радійникам, бо з усіма це було. Коли я тільки прийшла на радіо і боялася мікрофона, на мене напав афганський польовий командир Гульбеддін Хекматіяр. Він, чи точніше, його ім"я люто зирило на мене з аркуша паперу, а рот мій тільки гекав і хекав. На щастя, поруч був колега, який відібрав у мене папірець і без проблем переміг Хекматіяра.

Колега відібрав у мене папірець

На радіо бувають різні курйози, і люди до таких випадків ставляться з розумінням. Іще одна колега під кінець ранкової програми не змогла вимовити власне ім"я. Але поразку від Хекматіяра я взяла близько до серця і почала практикуватися на полтавській скоромовці "Наша верба найрозкорчакумакуватіша" та на анекдоті про колгосп імені Рабіндраната Тагора. Тепер і спросоння, і доганяючи автобус, і займаючись коханням, і з повним ротом ковбаси я завжди вимовляю:

Президент Шрі-Ланки Чандріка Кумаратунга. Прем"єр-міністр Грузії Зураб Теймуразович Ногаїделі. Президент Монголії Намбарин Енхбаяр. Президент Кіпру Тассос Пападопулос. Президент Тайваню Чень Шуй-бянь.

Я вже мовчу про Аюм Сан Су-Чі, короля Ґ"янендру та Олусегуна Обасанджо.

Тому, коли президентом Туркменістану став Гурбангули Мяліккулієвич Бердимухаммедов, я тільки посміхнулася. Прізвищем мене вже не візьмеш. Єдине, від чого ще іноді гикається, то це від дивертикуліту Фіделя Кастро.

×