Ексклюзиви
Неділя, 09 липня 2006 15:12
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Футбольна ідентичність

 

Привіт, кумо! Пам"ятаєш, ми з тобою ходили на якийсь феміністичний курс років десять тому? Фемінізм був тоді новим словом, трохи не лайкою (втім, як і зараз). Але було цікаво, і ми пішли. Пам"ятаєш ту вправу на феміністичну свідомість, значення якої ми так і не збагнули? Жінка-ведуча попросила нас описати себе у трьох словах. Наші були однаковими: жінка, українка, журналістка.

Ведуча намагалася щось проаналізувати в нашій свідомості, базуючись на цьому. Що саме, лишилося загадкою: вона була настільки ж недосвідчена в таких речах, як і ми.

Але зараз, дивлячись усі матчі чемпіонату світу з футболу, я постійно згадую ту вправу. В цій країні, де я живу, професія — це ще з горем пополам, а от визначати себе через стать і національність — немодно і неполіткоректно. Бо ти ж не вибираєш, ким народитися. Але прийнятно описувати, хто ти є, через футбольні команди, за які вболіваєш.

Я відчуваю провину за Полтавську битву

Таким чином я стала людиною, яка вболіває за: перш за все Україну, потім Англію, Швецію і Францію.

Що про мене говорять мої футбольні команди? Хочеться думати, що таке: я — патріот своєї батьківщини, ціную країну, де живу, відчуваю провину за Полтавську битву, але також поважаю гарний європейський футбол. Однак насправді це, мабуть, означає таке: без можливості серйозного вибору в житті, що в цьому суспільстві поступово стає нормою, доводиться примазуватися до людей, які гарно грають в ігри. Бо ідентичність — справді потужна штука. В цьому феміністична дама була права.

Зараз ви читаєте новину «Футбольна ідентичність». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода