Ексклюзиви
Понеділок, 04 грудня 2006 15:12
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Цвинтарна ревність

 

Привіт, кумо! Ти колись ревнувала мертвих до мертвих? Ми недавно всім сімейством ревнували.

Десять років поруч із могилою батька пустувало одне місце — і якось усім було зрозуміло, що поруч із чоловіком має врешті-решт бути дружина. Якось приходить сестра додому і каже, що поруч із могилою батька поховали таку-то жінку. Мама остовпіла і розгубилася.

— Ма, а ти що, ревнуєш? — спитала сестра. — Мама ревнує!

Розповідаючи мені цю історію під час побілки стін моєї хати, мама знизувала плечима: ясно, що ревнувати тут тупо, але як на це реагувати?

Мушу зізнатися, що я сама приревнувала. Чого це чужа тітка присусідилася до нашого батька?

Мама розповідала далі:

— Я пізніше зустріла її чоловіка, чи то вдівця. Він каже: вони зі Славіком трохи дружили при житті, вона завжди вважала, що він такий веселий. Тепер їм там веселіше буде. Ну що тут скажеш?

Я згадала, як ховали Сашка Кривенка

Ми добілили кімнату мовчки. Витираючи щітку, мама сказала:

— А взагалі, я тоді вирішила: як помру — прикопайте мій попіл на тій самій могилі, та і все. Яке це вже матиме значення?

А я згадала, як ховали Сашка Кривенка у Львові на Личаківському цвинтарі. Один із його друзів, утираючи сльози, пив і повторював: "Яке ж гарне місце. Яке місце гарне, тільки на хера воно йому?".

Наступного дня ми склали щітки до скрині й пішли на мюзикл "Мама Мія" із пісень гурту "Абба". Потім весело повечеряли, і мама півночі спілкувалася із зятем на важливі філософські теми.

Учора вона написала в листі, що в Полтаві в маршрутці почула пісню "Абби" і згадала той вечір, і посвітлішало на душі, і аж захотілося жити. Я плачу зараз, коли це пишу, — але нарешті не від суму за батьком, а від радості за маму.

Зараз ви читаєте новину «Цвинтарна ревність». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода