Привіт, кумо! Пишу тобі не з Лондона, а зі Львова — тут щойно почався Форум видавців, а доки ти цього листа отримаєш, то вже закінчиться. Я думала, що просто приїду поспілкуватися з митцями й читачами, яких тут більше, ніж деінде в країні. А отримала ще й бонус — навіжених.
Спершу до мене підійшов якийсь дідусь у вишиванці з вусами.
— Я ще не писав на вас епіграму, а от на Павличка написав, бо він зовсім уже! — сказав дідок і сунув мені під ніс книжку, де таврував Павличка, який, на його думку, лиже юдейську **пу. Він також запевнив, що в Україні антисемітів немає, а краще, аби й семітів не було. Я знизала плечима і порадила йому звернутися до мого видавця з видавництва "Факт" Леоніда Фінкельштейна. На це дідок прошипів, що мені тепер також треба чекати від нього отруйної епіграми, оскільки я заодно з Павличком і всіма семітами.
Він таврував Павличка
На блошиному ринку біля Опери я побачила гарний семисвічник і трохи не купила його. Аж тут на сусідній ятці з самоцвітами почалася жвава розмова про чакри. Молодик питав у трьох продавців — веселих мужиків із пивом:
— У вас є книга, на які чакри класти камінь, щоб очистити ауру?
Головний мужик відповів:
— Сама лучча аура у гірського хрусталя, його й прикладайте.
Молодик заламав руки:
— Але ж у вас немає книжки! Як я знаю, на яку чакру прикладати той камінь?
— Та хоч на сраку собі притули, хоч на плече. Кажу ж тобі — аура сама хароша, воно всьо помагає!
І мужики загиготіли.
У Львові дуже красиво. По місту тиняються митці й їхні музи, пахне кавою, чоловіки відчиняють перед тобою двері. Але як і будь-яка ідилія, ця тільки виграє від кількох контрастів. Я рада, що мені трапляються навіжені.
5 
1
Коментарі