"Паперові" літаки Путіна. Росії конче необхідні військові транспортники власної розробки

Існує багато свідчень того, що воєнне протистояння із Заходом є не тимчасовою тактикою режиму Путіна, а його довготерміновою стратегією. Про зростаючі геополітичні амбіції Кремля свідчить, зокрема, заява про розробку та виробництво нових військово-транспортних літаків – як існуючих зразків, так і перспективних.

Флот сучасних військово-транспортних літаків – це мобільна складова армії, що забезпечує здатність швидко перекидати війська з технікою. Це – заявка на потужні агресивні дії.

Але розглянемо, які конструкторські та виробничі можливості стоять за цими амбіційними планами Москви.

Російський аналог "Руслана"

1 березня 2024 року стало відомо про замовлення Міноборони РФ розробки важкого транспортного літака в рамках проекту "Іл-100 "Слон". Патент на нього зареєстрували в травні 2022 року, а хайпова "презентація" відбулась наприкінці 2023 року. Фахівці вже ідентифікували Іл-100 вантажопідйомністю 100 тонн як російську копію українського Ан-124 "Руслан". Для його будівництва обрали Ульяновський авіазавод, де залишилися стапелі для виробництва Ан-124 "Руслан" і де обслуговують ці літаки без узгодження з розробником – на свій страх і ризик.

В грудні 2023 року РФ показала, що може підняти в повітря одразу сім Ан-124. До 2026 року в країні-агресорці планується збільшити парк діючих Ан-124 до 25 одиниць. Але одна справа – оперувати наявним флотом, інша – самостійно налагодити виробництво унікальних літаків.

Певну допомогу можуть в цьому, звичайно, надати китайські колеги, які опанували відповідні технології завдяки тісній співпраці з ДП "Антонов".

Доречно нагадати про те, що компанія "Іллюшин" з 2013 року розпочала модернізацію іншого військово-транспортного літака – Іл-476. Путін назвав його "першим практично новим літаком, виготовленим російським авіапромом за останні двадцять років", що досить красномовно засвідчило реальний конструкторський потенціал російського літакобудування, здатного лише, в кращому випадку, до наслідування.

Український фахівець Дмитро Ківа, який з 1987 по 2005 рік був головним конструктором ДП "Антонов", а з 2005 по 2016 рік – його генеральним конструктором, оцінює перспективи росіян у цій сфері доволі скептично. На його думку, літак Іл-476 є фактично тим самим Іл-76, але навіть для його модернізації в РФ немає відповідного рівня фахівців. "Росія практично втратила школу військо-транспортної авіації, – вважає Ківа. – У сучасних російських КБ відсутні необхідні знання, досвід і кваліфікація для новітніх розробок військо-транспортних літаків".

Турбогвинтовий Іл-212

Інший літакобудівний прожект, пафосно оголошений росіянами, це турбогвинтовий Іл-212. Цей реактивний військово-транспортний літак створюється на базі турбогвинтового Іл-112 на заміну літакам типів Ан-26 та Ан-72.

Перший дослідний екземпляр літака має бути виготовлений наприкінці 2026 року, а уже в 2030 році він має бути прийнятий на озброєння ЗС РФ. Згідно з заявою міністра оборони РФ Сергія Шойгу, роботи щодо Іл-212 розпочалися у жовтні 2023 року. Стало відомо також, що в новому проєкті від Іл-112 залишаться фюзеляж та бортове обладнання, а от конструкція крила, шасі, паливна система та гідросистема будуть перероблені для використання під реактивний двигун ПД-8, який розробляється для пасажирського SSJ-100. Останній, до речі, має до 90% західних комплектуючих.

Конструктори заявили, що двигун ПД-8 має стартову тягу майже вдвічі більшу, ніж турбогвинтовий ТВ7-117СТ, що стояв на Іл-112. Відповідно, й вантажопідйомність Іл-212 має суттєво збільшитися порівняно з його попередником (до 5 тонн).

Показово, що плани першого польоту дослідного зразка постійно зсувалися: з 2010 року на 2017 рік, потім на 2019 рік…

Фахівці визнали помилку у проєктуванні. Зокрема, у літака виявили близько двох-трьох тонн "зайвої ваги", порівняно з вимогами до машини, викладеними в технічному завданні. Тож на борт він міг брати лише 2-3 тонни вантажу.

Крім того, у двигуна ТВ7-117СТ розробки компанії "Клімов" було виявлено значні недоліки.

Утім, в Росії продовжують працювати над розробкою двигуна ПД-8. Поставки перших SSJ-100 із такими двигунами можуть з'явитися не раніше 2026 року. Якими вони виявляться у повітрі, і чи підніметься в повітря бодай дослідний зразок Іл-212, можна лише здогадуватись. Адже двигуни ПД-8 давно встановлені на реактивний пасажирський SJ-100, але підйому цієї машини у повітря досі так і не відбулося.

Навіщо

Оголошені амбіційні програми транспортного літакобудування свідчать, що, незважаючи на провал операції під Києвом у лютому-березні 2022 року, коли висаджений з вертольотів десант було знищено на землі, а приземленню великих літаків – Ил-76 та Ан-124, – перешкодила українська артилерія, росіяни продовжують вірити в ефективність десантних операцій.

Виникає питання: чому для цього знадобилася розробка нових літаків?

Офіційно ВКС РФ має в своєму розпорядженні орієнтовно до 25 повітряних суден типу Ан-72 та до 110 літаків Ан-26. Однак реальність може бути зовсім іншою – РФ має обмежені можливості щодо утримання літаків української розробки в бойовому стані, адже після захоплення Криму та збройної агресії в 2014 році прямі зв'язки з виробниками були зведені до нуля.

Тому новий літак власного виробництва для геополітичних амбіцій росіян – це не розкіш, а необхідність.

Лишилося лише розібратися, чому Москва так вперто намагається вирішити явно непосильну для себе задачу?

Чому для неї критично важливо отримати реактивний Ил-212 для заміни Ан-26 та Ан-72, а також подвоїти парк гігантів повітряних перевезень – "Русланів"? І чому про це заявлено саме зараз, у березні 2024 року?

Очевидно, що після воєнних невдач в Україні Кремль шукає таку "диво-зброю", якою міг би й надалі тримати в напрузі Захід. Успіхів у цій справі поки що росіяни не досягли. Навіть у дружньому Китаї відверто висміяли розрекламовану Путіним "гіперзвукову ракету" "Кинжал", разом з якою зазнала фіаско не менш фантастична за своїми характеристиками ракета "Циркон". Після цього лякати війська НАТО Росії відверто більше нічим.

За цих умов Кремль вирішив зробити ставку на мобільність своїх десантно-штурмових підрозділів, для швидкого перекидання яких і призначені названі вище літаки.

Зрозуміло, що це пряма загроза сусіднім європейським країнам. Не випадково 7 березня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що ЄС має п'ять років, щоб сформувати оборонний союз та фактично підготуватися до війни.

×