У школі села Мелюшки Хорольського району — 10 учнів. Навчальний заклад закрили у червні, але батьки відмовилися переводити дітей до іншого. Цього року на Полтавщині закрили 34 школи. В окремих закладах батьки налаштовані відстоювати їх.
— Офіційно школа закрита, — розповідає 47-річний Вадим Сапа, начальник відділу освіти Хорольської районної держадміністрації. — Батькам пропонували перевести дітей у Ковалівську школу, Новоаврамівську гімназію чи Петрівцівську школу Миргородського району. Обіцяли автобус. Один возить старшокласників з їх села в сусіднє. Але вони не погодилися. Довелося просити вчительку Новоаврамівської школи Олену Кузьменко, щоб приїжджала викладати в Мелюшки. З дітьми працює індивідуально.
Батьки кажуть, налаштовані відстояти навчальний заклад і готові судитися. У Полтавському обласному відділі освіти говорять, на їхнє рішення впливають політичні партії. Переконують, що без школи не буде села.
— Насправді, життя села залежить від того, чи є в ньому діти, — розповідає Галина Власнюк, заступник начальника обласного управління освіти. — Це не проблема, що вони вчитимуться в іншому селі. У малокомплектних школах немає умов для навчання, діти не спілкуються в повноцінному колективі. А при індивідуальному навчанні вчитель витрачає на учня 15 хвилин.
У Лохвицькому районі батьки зберегли дві найменші школи — у селі Ригі та Васильки. У Ригі навчальний заклад не закрили, бо створили при ньому дитячий садок. Зараз те саме хочуть зробити у Васильках. Підрахували, якщо діє школа-садок, утримання однієї дитини дешевшає.
У Ригській школі вчаться 23 учні.
— У великих класах учителі приділяють увагу активнішим дітям, — пояснює викладач з Ригі 52-річна Валентина Антонюк. — Спокійніші лишаються без уваги. Тут увагу приділяємо всім. Кожна дитина задіяна у конкурсах. Стосунки між учнями малої школи теж кращі — немає приниження, аутсайдерів, і великі, й малі дружать. Недоліки теж очевидні — між дітьми немає конкуренції щодо успішності. Активним у малій школі ніяк самовиразитися.
У селі Шарківщина Миргородського району за два тижні після відкриття закрили малокомплектну школу. Батьки спочатку її відстоювали. Переконалися, що умови для навчання погані. Після протестів батьків працює школа в селі Черевки.
— Невже мами, які йдуть на ферму, мають думати, де діти і що з ними? Як планували закрити школу, то хотіли дітей направити у сусідню в Зуївці. Від нас 13 кілометрів, — каже 39-річна Анжела Коломієць, голова батьківського комітету школи в Черевках. — У Бакумівці закрили школу, то із села виїхали чотири сім'ї. Із нашого села також виїхала сім'я в Миргород. Якщо інша школа, то спочатку треба зробити нормальну дорогу. Вона розбита ваговозами бурової. Ухаби такі, що діти печінки відбивають. А взимку, що робити? Та й де автобуса взяти, щоб за раз могли сісти 35 учнів? Значить, возитимуть у дві ходки.
Загалом на Миргородщині закрили вісім малокомплектних навчальних закладів.
— У свій час всі малокомплектні школи змушені будемо закрити. Бюджет такого навантаження не витримує, — пояснює Сергій Сніцерєв, начальник районного відділу освіти.
За літо на Гадяччині закрили чотири школи. Учнів розподілили в інші. Із сіл Харківці і Круглик возять у Сарський навчальний заклад, майже половина учнів гадяцької школи №3 їздять із приміських сіл.
— У нас розсіялися між дітьми 18 учнів з Глибокодолинської школи, — каже Анатолій Сасько, директор гадяцької школи №3. — Не бачу складностей в адаптації. Проблема тільки в тому, що не можна зібрати батьків на збори. Проводитимемо їх по селах.
Щоб діти швидше влилися у колектив, з вересня учнів залучили до шкільного життя. Середні і старші класи ходять на заняття в шкільні гуртки. Молодші — в групи продовженого дня.
— Новенькі нормально почуваються в колективі, — говорить шкільний психолог Наталія Галась. — Спочатку сідали на уроках окремо, зараз потоваришували з іншими.
Учні кажуть, у школі їм подобається.
— Їздити автобусом цікаво, багато красивих дівчат. У школі є буфет, тому не обов'язково їсти супи. Оцінки ті самі, що в селі, але рідше питають, — говорить семикласник Антон Клименко.
— За нашою школою трохи сумуємо, бо рідні стіни. Та батьки спокійно відпускають, звикли, — каже восьмикласниця Аліна Павленко.
За півгодини діти заходять до їдальні. Сідають своїм гуртом. За столом не розмовляють, швидко їдять і виходять.
— Ще трохи соромляться, — пояснює психолог.
2 
1
Коментарі
1