Володимирові Рєзніку за роль Гоголя платять 20 гривень

 

"Було-було, але щоб за Гоголя із Гоголем пити! Такого ще не траплялося!" — згадує слова відвідувача кафе 39-річний Володимир Рєзнік із Диканьки.

Чоловік майже 10 років грає письменника Миколу Гоголя, зокрема п"ять — в етнографічно-ресторанному комплексі "Вечори на хуторі поблизу Диканьки" на хуторі Проні.

Зустрічаємося з Рєзніком у Диканському будинку культури, де він працює керівником чоловічого естрадного ансамблю.

— Опалення вимкнене, Будинок культури працює півдня, — каже. — У нас був театр мініатюр, виконували сценки. Спочатку я грав Вакулу у "Вечорах на хуторі поблизу Диканьки". Потім дяка. А тоді керівник каже: треба, щоб Гоголь пару слів сказав. А в мене вуса ж, та й схожий. Замовили в Полтаві парик, костюм пошили.

Володимир дістає з пакета чорний шовковий бант, зав"язує його на шиї. Витягає циліндр і перуку каштанового кольору під каре. Підходить до дзеркала, одягає її, поправляє.

— Костюм Гоголя у нас один на район. Його беруть усі, коли потрібно десь зіграти такого персонажа. Одного разу збрив вуса, так мені сказали відростити якнайшвидше. Маю 183 сантиметри зросту, а Гоголь був на 30 сантиметрів нижчий. Можна списати на те, що за 200 років трохи підріс, — жартує.

На хутір Проні актора викликають, коли приїжджають поважні гості, іноземні делегації чи туристи. Події повісті "Вечори на хуторі поблизу Диканьки" відбувалися саме тут.

Японці сказали, що у Диканьці погана енергетика

— Гоголь із паном головою, роль якого виконує хазяїн хутора Володимир Удовіченко, буває з козаками на конях, вітають гостей, — розказує про театралізовану програму. — Тоді проводимо людей хутором, показуємо шинок, українські хати. Розігруємо уривок із "Вечорів на хуторі…". Іноземці не всі одразу розуміють, кого я граю й чого так нарядився. Перекладачі їм пояснюють, що я втілюю Гоголя. Починають дивитися з повагою, фотографуються. Часто пропонують випити. Я, щоб людей не образити, чарку пригублю. Але не зловживаю.

За виступ на Пронях чоловікові дають 20–30 грн.

— Гості часто розпитують, чи справді у нас відьми літають, якась чортівня відбувається. Може, воно щось і є. Рік тому японці були в Полтаві, хотіли приїхати до Диканьки. Мали якісь там прилади. Подзвонили і сказали, що у нас погана енергетика. І не приїхали.

Володимир каже, що всі пригоди трапляються переважно з людьми, які зловживають спиртним:

— Розказують, один чоловік засидівся в гостях, випив. Починає йти додому, але опиняється не вдома, а в іншому місці. Починає знову йти, але знов виходить на те місце. По колу ходив до ранку. Ще кажуть, глазливі люди є, порчу можуть навести.

Володимир Рєзнік із дружиною Валентиною і 15-річним сином Ростиславом живуть із батьками дружини. Батьки актора померли, лишився брат у Харкові.

— Коли пізно приходжу, жінка скаржиться. Каже, знов когось розважав. Теща нормально ставиться до мого заняття. А тесть, буває, бурчить: "Опять побіг, чи дома роботи немає". Йому помічник у господарстві потрібен. А в мене робота така. У 1990-х, коли було сутужно, у селі підзаробити ніде було, співав у церковному хорі, ходив по похоронах. Платили тоді небагато — 3–5 гривень, на три хлібини вистачало. Зараз по неділях у церкві співаю на службі, більше для душі. Інколи батюшка може щось дати.

×