"Валянки годяться на сухий мороз"

 

— Устаю вранці, виходжу на вулицю. Думаю, Господи, як холодно, як не хочеться десь іти. Походжу по хаті туди-сюди — таки ні, додому ніхто нічого не принесе. Треба йти торгувати. Раптом прийде покупатєль або хтось принесе взуття поміняти. Одягаюся, як цибулина, і на роботу, — каже 53-річна Галина Мирошніченко. Продає взуття на речовому ринку в центрі Полтави. У п'ятницю, 6 січня, дощить. Продавщиця поправляє товар на вітрині, дмухає на руки, розтирає їх.

— Немає гіршого, як сира погода. Пробирає наскрізь. Найбільше в таку погоду мерзнуть ноги і руки, — продовжує Галина Михайлівна. — Торік купила термоботінки за 150 гривень. Зараз такі до 400 коштують. У них усі базарники стоять. Тільки треба брати на два розміри більші, щоб носки теплі піддіти й нозі вільніше. Поверх теплих колгот одягають хебешні носки, а зверху напівшерстяні. Купувати треба наших фабрик, вони якісніші за китайські. У синтетичному вистояти нереально — нічого не гріє, тільки обпікає тіло, мов скловата по тобі дере. Все має бути натуральне. На тіло вдягаю тонкий гольф під горло, а зверху шерстяний светр. Рукавиць також беру двоє — тонші й великі з мєхом усередині. Одягаю одні поверх других. Оце пальто — показує на довгий темно-зелений пуховик із капюшоном — з дорогих. Йому вісім років. Дівчата з Москви привозили торгувати. Зносу не знає і дуже тепле.

Поряд проходить жінка з візком. Пропонує чай, каву.

— Зроби мені зелений із лимоном, — просить Мирошніченко. — Одного-двох стаканчиків на день вистачає. Але в туалет важко бігати — півгодини роздягатися треба.

— Тьоть Галь, скажіть, що від чаю на морозі зуби портяться. Не дуже ним можна і грітися. То ж то перепад температур, — підходить продавщиця Анна, прізвища на називає. У сусідньому ряді торгує взуттям. — Як на холоді стояти — краще обувати дутіки. У них зверху резина, не промокають, від голені до верху м'які. Щороку треба брати нові, швидко зношуються. Валянки годяться на сухий мороз. Як на вулиці багно — легко промочити ноги. Шкіряне взуття напитує вологу, довго стояти на вулиці не годиться. Штани вибираю на синтепоні, щоб виворіт підшитий флісом. Такі до 400 гривень коштують. На секонд-хендах їх не продають. Треба вибирати, щоб зверху з пропиткою, мов лощоні, тоді не промокатимуть. Штани зручні, тільки рєзко нахилятися не треба. Може бути аварія — репнуть. Ще беру котонові колготи за 100 гривень фірми "Арктика". Там трохи лайкри є, тому вони тягнуться. Під низом отакий начос — широко розводить великий і вказівний пальці. — У дубльонці довго не вистоїш. Раніше шили товстющі, теплі, але важкі, як трясця. Від таких спина болить. Краще вдягати куртку хутряну чи на синтепоні. Найважче з обличчям — одежі на нього не одінеш. Креми вибираю з воском і гліцерином.

Проходжу далі рядами. Біля кількох яток продавці пригощають одне одного спиртним.

— Будемо грітися. Покупатєлей усе одно немає, — каже чоловік у теплому картузі. Застелив вітрину з бюстгальтерами газетою, зверху поклав нарізане сало, хліб, капустяний салат. У одноразові стаканчики наливає горілку. — Якби за зиму надбавку платили, горя не знали б.

×