
Підприємець 40-річний Валерій Підлуз постійно відпочиває в громадській сауні в полтавському спортивному клубі "Спартак" на пл. Незалежності, 24а. У місті вона єдина громадська. Працює три дні на тиждень, в понеділок, середу й четвер. Окремо є чоловічі та жіночі години. За 2 год. беруть 50 грн з особи. У приватних саунах плата утричі вища.
— Рік тому плата за вхід була на десяточку менша, — говорить Валерій Підлуз. 3 січня о 14.00 на ресепшені спортивного клубу "Спартак" одягає сині бахіли. — Ціни підняли після ремонту. Але все одно, це найдешевша лазня в місті, бо тут платиш мізер й офіційно отдихаєш цілих 2 години, а насправді довше, так як за тобою ніхто не слідить, не каже, що треба йти. Також у ціну входить шапочка для лазні, гра в більярд і чайок.
Валерій проходить повз охоронця до чоловічої роздягальні на першому поверсі. Усередині близько сотні металевих шаф. У одну з них кладе верхній одяг, мобільний сенсорний телефон "Нокіа", ключі, механічний годинник й срібний ланцюг.
— Це єдина чоловіча роздівалка, де закриваються шкафчики, тому тут залишаю всі цінні речі, — каже. — За ключі від шафи треба адміністратору лишити залог 20 гривень.
Сауна на другому поверсі, в роздягальні холодно. Посередині кімнати довгий стіл, жодного стільця немає. Під стіною 12 перероблених із шаф-купе комірок. Біля них роздягаються троє пенсіонерів, усі в гумових капцях. Один дістає зі шкіряної валізи шерстяний пояс, обмотує живіт.
— Іванович, почки лічиш? — питає його один із чоловіків.
— Ага, тепло тіки й помагає, Міша. У сауні з поясом посиджу, легше стає.
— Шо правда, то правда, сам лазнею простату вилічив, — погоджується 58-річний Михайло Валерійович. — З бабкой майже щовечора баталії встраюєм, — голосно сміється.
Чоловіки регочуть, перед лазнею приймають душ. Він спільний. На потертих кахлях малюнки водоростей і морських коників. На слизькій підлозі прилипло волосся. Михайло Валерійович вмикає холодну воду.
— Ох, харашо, просто замєчатєльно, — викрикує. — Ану, посторонись.
Забігає в сауну. Приміщення оббите деревом, у кутку іржава пічка, згори навалено кругле каміння. Температура понад +90°С. Розлягається на лаві, до нього приєднуються решта чоловіків.
— Оце розкочегарили, клас. У сауні тіки дєвочок не хватає, — каже Валерій Підлуз, одягає на голову вовняну шапку. — Молоді майже немає. Найчастіше в лазню ходять пенсіонери, або бізнесмени розслабляються між роботою чи командіровками, чи коли хочеться отдохнуть од дружини й дітей.
За 5 хв. Валерій виходить із парної до басейну.
— Басейн більше на лягушатник схожий, метр в ширину й півтора в довжину, — розказує й з головою занурюється в каламутну воду. Витирає обличчя. — Вода противна, таке, наче її давно не міняли.
— А шо ти хотів, — сміється Микола Валерійович, зачиняє двері парної. — За день в ній стільки тіл побувало, шо стала розсадником болячок. Краще холодний душ прийняти.
— Та так і зроблю, — Валерій витирається рушником. — Бо аж слизький.
У кімнаті відпочинку 37-річний Іван наливає чай із заварника з надщербленим носиком. Посеред кімнати накритий плівкою більярдний стіл. Під стіною два дерев'яні тапчани. Поруч голий огрядний чоловік п'є з товаришем пиво, закусують таранькою.
— П'ємо й не ховаємся, бо за сауну жіночка відповідає, — говорить. — Коли чоловіки паряться, сюди не поткнеться, встидається.
На Південному вокзалі є душові
Полтавець 31-річний Віталій Бричко на свята ходить до приватної сауни "На Леваді" на вул. Миру. За годину платить 150 грн.
— У лазню ходимо всією сім'єю, — говорить. — Там дорого, але приміщення стерильне, євроремонт, джакузі, більярд. Сину є де побігати. До неї були в бані у селі Щербані, але там приміщення маленьке, а басейн розміром з ванну.
У Полтаві понад 20 приватних лазень.
— Популярними стають російські бані, — каже власник однієї із лазень 45-річний Олег. — Від саун відрізняються наявністю березового віника, трохи нижчою температурою й більшою вологістю повітря. Є в кожному районі міста. Часто закриваються, бо працюють напівлегально. Наприклад, чоловік живе в приватному секторі, збудував сауну чи баню для себе, а потім вирішив підзаробити. Розвісив об'яви, і все — бізнес готовий. Але краще ходити в заклади, які займаються тільки лазнями та існують понад три роки. Там менша ймовірність підхопити грибок чи ще якусь заразу. Більше в місті ніде помитися. Хіба, чув, на Південному вокзалі є душові, які працюють від бойлерів.
Коментарі