Жителі села Малютинці Пирятинського району на трасі Київ — Харків, яку ремонтують до Євро 2012, купують у ремонтників старий асфальт. За КамАЗ платять від 800 грн до 1 тис.
Навпроти повороту на Малютинці гусеничний трактор розрівнює пісок. На узбіччі стоять чотири вагони, у них живуть дорожники.
Село за 1,5 км від траси. На вигоні 40-річний чоловік пасе індичат.
— Знайомий місяць тому поклав у дворі асфальт. Домовився з ремонтниками, — розказує.
Перестрибую багнюку й калюжі. Люди говорять, востаннє дорогу ремонтували навесні, але її швидко розбили трактори й вантажівки.
На центральній вулиці поряд зупиняється синя автівка. Звідти визирає худорлявий чоловік. Запитує, хто я. Представляється сільським головою, 39-річним Юрієм Вірченком.
— А чому ви на ремонт доріг асфальту з траси не купите? — питаю.
— Так це ж незаконно, — говорить. — Щороку ямковий ремонт робимо. А ті, хто собі в дворах заасфальтував, беруть усю відповідальність на себе.
Пропонує повозити селом. Відмовляюся, кажу, хочу поспілкуватися з людьми. Дві бокові вулиці без асфальту. На одній широка вибоїна. Машини об'їжджають її узбіччям. Біля трьох будинків під'їзди до дворів нещодавно заасфальтовані. Грудки змішані з щебенем, втрамбовані. В одному дворі асфальтована доріжка веде від воріт до вхідних дверей. Навпроти двір повністю заасфальтований.
Наприкінці вулиці до напіврозібраного ЗІЛа підходить місцевий 48-річний Сергій Бадя. Каже, асфальт продає вінницька бригада.
— Ремонтники на трасі зрізають старий настил. Його на переработку должни відвозить, а вони згружають на машини й сюди везуть.
Питаю, чому собі двір не заасфальтує.
— Дорого, не кожен собі позволить.
У селі говорять: ті, хто заасфальтував, мають власну справу або велике господарство.
— Там далі на виїзд Вовка живе. На молоковозі робе. То в них у дворі така грязь була, що не можна пролізти, — каже огрядна жінка в червоній куртці. — Так ото із хлопцями договорився й заасфальтував, щоб нормально машину можна було ставити. А на початку села живе полковник, вирощує кущі для саду й городу. Тоже асфальт поклав.
Доки спілкуюся, повз кілька разів проїжджає сільський голова. Пригальмовує, дивиться, з ким говорю.
4 год. блукаю селом. Налічую з десяток дворів із новим асфальтом. Називати прізвища тих, хто його купив, односельці не хочуть.
— Асфальтують багаті, — говорить 38-річний місцевий, не називається. — На трасі Київ — Харків треба поговорити з робочими. Ще й зроблять своїм котком.
На вул. Крупської біля одного з подвір'їв чоловік із сином лагодять залізні ворота. Від них до дороги тягнеться свіжий асфальт.
— Тебе що, з траси заслали?
— у чоловіка починають бігати очі. — Це за свій щьот проложили. Купляли не в дорожників, а на асфальтному заводі, — показує на доріжку. — Платили 300 гривень за тонну.
Швидко збирає інструменти, іде до хати.
3 
1
Коментарі