— Як згадаю ту поїздку, знову починає теліпати. Нікому не побажаю зустріти такого водітєля, — каже знайомий Костянтин. Днями їхав із Києва до Полтави "Мерседесом Спринтером" приватного полтавського перевізника. — Цілу дорогу під 150 кілометрів гнав. Ще й умудрився сємочки лузати.
Костянтин сидів за спиною водія. Лаявся.
— Водітєль — мужичок років 50. За кермом постійно вирубався, — говорить знайомий. — Після Пирятина як здурів. Їхав швидко, машину кидало. Люди возмущаються. А він одне торочить: "По графіку скоро виїзд із Полтави, не встигаю". Включив на всю гучність фільм, каву сьорбав. Це такі способи не заснути. Предлагав за кермо сісти, воділа передрімав би часок. Так уперся, мовляв, опитний, помочі не треба. Доїхали в Полтаву за три з половиною години, хоча мали б за п'ять. Узнав, той гонщик за добу їздив у столицю другий раз, напарника для заміни не має.
Днями їхала додому зі знайомим таксистом Юрієм. Казав, з-за керма майже не встає, щоб прогодувати сім'ю.
— У нас на службі недавно пропав таксист. Поїхав на визов, три дні не було, — розповідає. — Клієнти попалися круті, з пушками. Наказали їхати, куди захочуть. "Хоч сірники в очі вставляй, спати не должен", — пригрозили. Погнали до Дніпропетровська в ресторан, потім у супермаркет. Багажник затарили добром на нєсколько тисяч гривень — ковбаси, делікатеси, ікра, бухла нємєрянно, дорогуще віскі, мартіні, лікери. Далі поперли в Харків. Там настоящі бандитські розборки з дракою. Таксист чуть не вмер зі страху, ждав за кущами. По Полтаві фраєрнули. Аби не спав, біля нього посадили смотрящого, щоб смикав і щолбани ліпив. Відпустили, коли самі почали вирубатися.
1 
1
Коментарі