45-річна Надія та 47-річний Володимир Переятенці з села Велика Павлівка Зіньківського району створили вдома дитячий будинок. Подружжя має троє рідних дітей. Два місяці тому сім"я всиновила трьох хлопців та двох дівчат із Полтавського інтернату.
— Своїх виховали, а сил ще багато. Вирішили підняти на ноги дітей, яких покинули батьки, — говорить Надія Переятенець.
Родина мешкає у власному будинку. Його звели 10 років тому. Подружжя має сина Станіслава, 13 років, та дорослих дітей — Олега та Оксану. Вони працюють у Харкові. Обоє здобули вищу освіту. Олегова дружина Юлія живе на Зіньківщині в родині чоловіка. Виховує доньку Дарину, 10 місяців.
Надія Переятенець оформлена підприємцем. Вона вирощує троянди. Володимир теж підприємець — у людей приймає молоко.
Ідея всиновити дітей належить Надії.
— У дитячому будинку приглянулася нам дівчинка Альона Ярмоленко, — розповідає жінка. — Хоч вік не простий — 15 років, вирішили прийняти її за рідну.
Дізналися, що вона має сестру 11-річну Ольгу. Подумали, не добре буде їх розлучати. Потім із інтернату взяли Дмитра, 11 років. Хлопець і нині вирізняється блідим обличчям.
— Попервах у Діми часто йшла кров із носа, та з часом домашня здорова їжа поставила його на ноги, — розповідає Надія Миколаївна.
Дмитро та дві сестри Ярмоленко — сироти. Про життя в інтернаті згадувати не хочуть. Стенають плечима та мовчать.
Кілька тижнів тому Переятенці всиновили ще двох братів — 6-річного Максима та Костянтина, 5 років. Надія та Володимир їх називають левенятами, бо мають прізвище Левицькі.
— Усі малі вже звикли до нас. Допомагають. Ходять до школи. Тільки Максимко та Костік, як побачать десь по селу міліціонера — біжать до хати та ховаються. Кажуть, до їхніх батьків часто міліція приходила.
Олену та Світлану Переятенці записали до танцювального гуртка при школі. Дмитро та Станіслав — спортивні хлопці. Для них Володимир установив на подвір"ї гімнастичну драбину та тенісний стіл.
— Коли востаннє були в інтернаті, звернули увагу на хлопчика та дівчинку літ 8–10. Як побачила їх знову, діти запитали: "Ви не по нас приїхали?". Відтоді вони ніби по п"ятах за мною ходять, — зітхає Надія. — Здається, якщо заберу, то на душі спокійніше стане.
3 
1
Коментарі