Обласне товариство політв"язнів і репресованих оголосило конкурс "Пам"ятай свій рід. Дерево родоводу". Для участі потрібно подати родовід щонайменше на п"ять поколінь.

Готові родоводи приймають до 6 травня. Їх потрібно принести за адресою в Полтаві: вул. Жовтнева, 45, кім. 110, із 9.00 до 12.00.

— Чоловік на прізвище Чубуков уже приніс нам своє родинне дерево. Складав його понад 30 років, — розповідає координатор конкурсу Володимир Степанюк, 53 роки. — Там усе чітко прописано від початку роду і до кінця. Та поки що ми такого не вимагаємо. Треба у вигляді схеми написати себе і братів-сестер, якщо є. Потім батька-матір, їхніх братів і сестер і так далі. Поряд із іменами вказати дату їхнього народження і смерті, якщо вони уже померли.

Степанюк склав свій родовід на п"ять поколінь.

— Дійшов до 1895-го. Моїй мамі 86 років, то вона мені розповіла про родичів. До конкурсу його подаватиме моя 26-річна донька Ірина.

В обласній дитячій бібліотеці імені Панаса Мирного по вул. Гагаріна, 5 проведуть 15 травня виставку родоводів.

Павло Матвієнко, 61-річний завідувач кафедри педмайстерності обласного інституту післядипломної педосвіти, дослідив предків по батьковій і материнській лініях. У двох схемах позначив понад 800 осіб — рідних до сьомого коліна. Хоче подати родовід на конкурс.

— Із дитинства цікавився своїм походженням, — каже Матвієнко. — Усе систематизував за останні п"ять років.

Виймає з папки дві схеми. Вони написані на склеєних альбомних аркушах паперу. Кожна схема понад три метри.

— Відомості зі спогадів рідних, із документів, що збереглися. Дещо дізнався зі Всеукраїнської Книги пам"яті.

На родоводі по лінії матері внизу по центру написано Палажка і Гаврило Кундиус. Потім від кожного імені ведуть стрілки з іменами сестер, братів тощо. Усе написано синьою кульковою ручкою. Біля деяких імен є номери телефонів і різні позначки. "Гол" у кружечку — ті, хто загинув під час Голодомору, "Р" — репресовані.

— Червоною крапкою позначені учасники війни. 50 моїх родичів пішли на фронт під час Великої Вітчизняної, 25 із них не повернулися, — зітхає. — Біля їх прізвищ вклеєні ксерокопії зі Всеукраїнської Книги пам"яті.

Родинне дерево постійно поповнює. Про сина брата свого прадіда дізнався через Інтернет. На сайті www.obd-memorial.ru зібрані архіви концтаборів.

— Мій молодший брат Віктор подав заявку із прізвищем на цей сайт, — хвалиться Павло Іванович. — Так ми дізналися про мого дядька Івана Бужинського, двоюрідного брата матері. Там указана дата і місце народження. Німці були акуратні у веденні обліку всіх ув"язнених і їх знищенні. 19 червня 1943 року він там і помер.

Каже, що люди з однаковим прізвищем — родичі.

— Усі Матвієнки, які є в Козельщинському районі, — родичі. Якщо прадіди були братами, то ми сестри і брати в четвертому коліні, якщо прапрадіди — у п"ятому. Сьогодні рідко хто знає таких родичів.

Чоловік дослідив, ким працювали його предки, їхній соціальний статус, характер, місце проживання і навіть імена, якими частіше називали дітей.

— Більше 50 чоловік із роду Бужинських і Матвієнків мали вищу освіту. Три роди живуть у Полтавській області. А один рід Кундиусів розселений від Далекого Сходу до Молдови. Знаю, скільки живе за кордоном. Із усіма родичаюся. У наступному році запланували з"їзд Бужинських. Він найбільш компактний за проживанням.

Народився Павло Матвієнко в Приліпці Козельщинського району. Закінчив історико-філологічний факультет Полтавського педінституту. Дев"ять років жив на Донеччині. Працював учителем історії, мови та літератури. Став директором школи. Наступні три роки працював директором школи в Козельщині. Потім 10 років був секретарем обкому партії, 15 — ректором інституту післядипломної педосвіти. Із 2007-го — завідувач кафедри педмайстерності у цьому вузі. Одружений, має двох синів і двох внучок.

×