— За такого красавчика я би вийшла заміж, — чую дівоче захоплене зітхання. Біля магазину "Молоко" на вулиці Кагамлика в Полтаві двоє дівчат спостерігають за водієм сріблястої іномарки. Хлопцеві років 25, високий, чимось схожий на співака Діму Білана. Підморгує дівчатам, заходить у магазин. За мить з'являється з пакетом сардельок, кілограмів на 3-4. До хлопця підбігають двоє чорних собак, які постійно чергують на порозі магазину. Викидає сардельки на асфальт.
— Бач, не жадний, любить живность, — знову каже студентка до подруги. Хлопець задоволений сідає в машину.
Дорогою додому думаю про незнайомця. Вперше спостерігала, як заможна людина допомагає тваринам. Тільки відкриваю ворота, з двору вискакує чужий собака. В дворі спостерігаю картину маслом: біля моєї дворняги Жульки бігають двоє кавалерів. Собаку підібрали восени на вулиці. Пропоную чоловікові закрити Жулю в гаражі.
— Хочеш, щоб його розвалили? — заперечує він. — Дід колись додумався сучку у клуні заперти. Кобелі вирили тунель, прогризли стіни і повибивали шибки. Як пес почув баришню — пиши пропало.
Уночі разів зо п'ять прокидаюся від виття і гарчання собак. Б'ються під вікнами. Вранці не можу вийти з хати — пси бігають двором, як у себе вдома. Згадую хлопця з сардельками. Розумію, що добро завжди має дві сторони медалі.
1 
1
Коментарі