— У цьому году диких качок практічески немає. Вже відкрився сезон полювання, а вони на болота не летять. Не розуміємо, що сталося, бо умови у нашому лісі для них ідеальні. Приходиться самим молодняк запускати, — каже 59-річний Василь Бут, лісничий державного підприємства "Полтавський лісгосп". 20 серпня о 9.00 ідемо до лісу в селі Копили під Полтавою.
Зупиняємося біля великої дерев'яної годівниці для диких тварин. Вона повна соломи, навколо — розкидані кукурудзяні качани. Скраю лежить великий шматок солі.
— Їжа є, та звірі зараз сюди рідко заходять. І косулі, й кабани харчі шукають на кукурудзяних полях. Через спеку часто перебирається туди, де є вода, — пояснює Василь Михайлович. — Ліс практічески пустий. Дичину тільки рано утром побачити можна.
Присідає, шукає на землі сліди косулі.
— Це популярне животне серед мисливців. Дуже у нас поширене, — всміхається. — Раз поїхав у ліс із директором, а до нас самець метрів на 100 підійшов. Кажу: "Анатоліч, стріляй, поки є шанс". А він так і не пальнув. Після цього, коли один у ліс заїжджаю, самець виходить, а як із директором — ховається.
За кілька метрів від годівниці високі кущі.
— У таких зарослях усі звірі ховатися люблять. Частенько дикі кабани залазять. Їх у полтавських лісах більше норми у два-три рази, — підходить до кущів Василь Бут. — Був случай, мисливець на шорох кущів вистрілив. А виявилося, що то єгер. Пуля йому в голову потрапила.
За 5 хв. ідемо до невеликої канави. Це за 20 м від годівниці.
— Такі великі ями копаємо для диких кабанів. Заливаємо туди солярки. Животні купаються, щоб ізбавиться от кліщів. Біда тільки, що цей спосіб стали браконьєри іспользувать, — хитає головою Бут. — Кабани гарна добича. Тільки приблизно раз на 17 років серед них чума ходить. То мисливцям лучше здобич у ветеринарній лабораторії провірять, а потім їсти.
До нас підходить 54-річний Олександр Кислий із лісгоспу.
— Одна з найбільших проблем лісу — браконьєри. Зараз вони на крутих машинах, з гарною зброєю. Задержать нереально, — спльовує. — У нашому лісі на лося і оленя заборонено охотитися, бо цих тварин мало. А пару тижнів тому приїхали одні. Ми їх проганяємо, а вони крутими зв'язками погрожують. Таких як задержуєм, то до Полтави не довозимо. Куча серйозних номерів звонять, аби їх випустили.
Виходимо на невелику галявину. Там у землі кілька неглибоких нір.
— У таких сховках зайці в степу сидять. Зараз цих тварин практічєски немає, бо поля хімікатами обробляють, — стенає плечима лісничий. — Щоб вижити, зайці й лисиці до людей перебираються. Недавно лисиця у вольєр до кавказької вівчарки зайшла. Так собака защитить себе не могла. Прийшлося ветеринарній службі звіра відстрілювати. Лисиця виявилася без бєшенства. До людей пішла, бо не знала вже, де їжу шукати.
Олександр Кислий хитає головою.
— Треба відроджувати пушного звіра. Ми зараз відтворюємо спеціальні галявини, щоб розводити там лисиць та зайців, — говорить. — А от для оленів і лосів нужен листяний ліс. Такий у Диканьці насаджують. Так що рідкісні звірі скоро повинні знову розвестися у наших лісах.
2 
1
Коментарі