Шукаєте рідних і близьких людей, колишніх однокласників чи одногрупників, з якими втратили зв"язок? Тоді надсилайте свої історії, фотографії до "Пошукової служби "ГПУ". Вкажіть зворотну адресу, контактні телефони. Ми зв"яжемося з вами, коли людина відгукнеться.
Листи надсилайте на адресу: "Пошукова служба "ГПУ", Полтавська редакція "Газети по-українськи", офіс 201, вул. Гоголя, 20а, м. Полтава, 36011.
Якщо ви побачили знайоме прізвище, будь ласка, скажіть людині, яку розшукують, чи повідомте до редакції.
Поки що приймаємо оголошення про пошук людей на Полтавщині, Вінниччині, Львівщині й Черкащині.
Булатецького Василя Григоровича з Полтави розшукує його рідна сестра Марія Григорівна Сененко із села Райозеро Оржицького району:
"Років із десять ми не знаємо, де він. Раніше їздив до нас, до нашого батька. Василь закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут. Його дружина Лариса — вчителька французької мови. У них є двоє дітей — Ігор і Вероніка.
Коли востаннє був, говорив, що збирається в Німеччину на заробітки. Але ми так і не знаємо, був він там чи ні.
Останнє місце проживання — вул. Маршала Бірюзова (авіамістечко) в Полтаві.
Цього року, здається влітку, Василя бачила його однокласниця в мікрорайоні Браїлки на ринку. Але братової адреси вона не знає і більше не зустрічала його.
Дуже хочеться побачити брата і його сім"ю. Наш батько також дуже переживає за нього".
Мироненко (дівоче прізвище) Любов Яківну розшукує її двоюрідний брат по батькові Мироненко Іван Максимович із села Біляки Семенівського району:
"Її батько Яків Захарович Мироненко до війни жив у селі Чаплище Новогеоргіївського району Кіровоградської області зі своєю дружиною та єдиною донькою Любою. У час війни батько загинув на фронті, а моя двоюрідна сестра жила з матір"ю. Із ними я зв"язків не підтримував. Та сплив час, мені 83 роки, дружина померла 11 років тому, близькі рідні теж уже пішли у вічність, залишивши мене самотнім, ніби та одинока билина в полі.
Є в мене дві доньки. При одній я і живу в даний час. Але є велике бажання відшукати ніколи не бачену двоюрідну сестру. Мені відомо, що їхня місцевість попала під затоплення Кременчуцьким водосховищем. Де вона живе нині, невідомо".
Ткача Сергія Петровича розшукує товариш по службі Гончаренко Володимир Олексійович із села Пізники Чорнухинського району:
"Я, прапорщик запасу, службу проходив у багатьох гарнізонах військово-повітряних сил, пройшов Північний і Чорноморський флоти морської авіації.
Із 1998 року після демобілізації живу в селі Пізники Чорнухинського району.
Найбільше зі своєю дружиною Людмилою Василівною згадуємо нашого товариша по службі, сусіда і друга Сергія Петровича Ткача, його дружину Людмилу, їхніх дітей Олександра й Ольгу.
1993-го за домовленістю країн СНД я, як і решта 120 тисяч військовослужбовців, перевівся із міста Оленегірськ-8 Мурманської області в Україну. Родом я із міста Макіївка Донеччини.
Направили мене для проходження служби в місто Бердянськ Запорізької області в інструкторський бомбардувальний авіаційний полк N29 17-ї ВА. Службу проходив в ТЕЧ АП у групі регламенту і ремонту авіаційних двигунів. У цій же групі й познайомився з прапорщиком Сергієм Ткачем. Пізніше стали ми й сусідами — винаймали приватні будинки на одній вулиці.
Разом служили, допомагали один одному по господарству, разом рибалили на річці Берда й на Азові, разом зустрічали свята і відзначали сімейні події.
Сергій трішки молодший за нас. Якщо ми з дружиною 1959 року народження, то він десь 1961–1962-го.
Сергій Ткач перевівся в Бердянськ із ГСВГ, служив у Німеччині на МіГ-25. До цього служив в Умані на Черкащині.
Родом Сергій із Уманського району.
1995 року авіаполк у Бердянську розформували. Я перевівся на Чорноморський флот, в Очаків Миколаївської області, в морський вертолітний авіаполк N555. А Ткач у морську авіацію не захотів. Казав, що хоче поїхати до кума у Васильків під Києвом.
Відтоді ми більше не бачилися. Хоча я намагався його знайти у Василькові, але безрезультатно".
Однокурсників Хорольського технікуму механізації сільського господарства розшукує Микола Федосійович Киприк із райцентру Семенівка:
"Пройшло 30 років, як ми закінчили навчання. Навчалися заочно на техніків-механіків, випустилися 1978 року. Роз"їхалися по області, поринули у вирій життя. Вік однокурсників був різний, може, хтось уже й на пенсії, а хтось ще працює. Хотілося б зустрітися й поговорити — група була дружна і прекрасна.
Хотілося дізнатися за таких студентів як Володя Жук, Іван Семенюта, Михайло Похиль, П. В. Устименко, І. Трохименко, С. Дяченко, Остапенко, С. Скляренко, Губій, І. Д. Чорнобай, В. Головченко, Ветлучин, А. П. Дереза, І. Колісник, В. Литвин".
3 
1
Коментарі