У селах Глинське та Довжик Зіньківського району живуть близько 200 турків-месхетинців. 19 років тому вони приїхали на Полтавщину з Узбекистану. Місцева влада виділила біженцям будинки. Турки живуть із продажу овочів і розсади.

— Зразу, як приїхали, завели худобу. Але із самої худоби не проживеш. Діти народилися, яких треба було на ноги піднімати, — розповідає Павло Хусаінов, — він зі своєю та братовою родинами переїхав у Довжик з Узбекистану 19 років тому. — Придумали вирощувати овочі — як на батьківщині. Добре, що полтавський клімат дозволяє.

Брати Павло та Яків Хусаінови взяли в оренду 2 га землі в долині між селами Довжик та Саранчівка. Засадили перцем та баклажанами.

Ведуть на поле. Яків зриває кілька баклажанів. Хвалиться: покупці не вірять, що такі баклажани не привезені з Півдня, а вирощені під Полтавою.

— Вихідних не маємо, — мружиться на сонці чоловік. — Хіба як дощ — сидимо по домах. А так с утра до вечора в полі. Вручну садимо, поливаємо теж. Возим воду від ставку на машині. Полити треба кожен кустік. Хімії не сипимо ніякої, — хитає головою.

Хусаінови вирощені овочі возять продавати на ринки в Опішню, Зіньків, Гадяч, Полтаву. За 1 кг перцю та баклажанів просять до 4 грн. Кажуть, люблять торгуватися із покупцями. За місяць виходить кілька тисяч гривень прибутку. Скільки точно, чоловіки не зізнаються.

— Рік на рік не приходиться, — відмахується Яків. — Буває зовсім без грошей до слідуючого врожаю сидимо. Тому зразу, як товар продамо — закуповуємо на базарі олії, кілька мішків борошна. Так доживаємо до наступного врожаю.

На обробіток поля брати односельців не наймають.

— Робимо все разом. Жони, діти, невістки, — розповідає Яків. — Юлія, Севінч, Шесабір, Наріман, Руслан, Марат, Дельба, — перераховує.

Поле охороняють самі щоночі до морозів. Біля ставка ставлять машину. У ній сплять. Із братами поле стережуть собаки — Найда та Лінда.

— Додому вертаємося не відпочивать, — усміхаються. — У нас у кожного в дворі по три корови. Треба сіна на зиму заготовить. Молоко здаємо по гривні.

Весною брати висаджують у теплицях розсаду перцю, помідорів, капусти. Із квітня по травень торгують нею на ринку.

На Полтавщині турки-месхетинці оселилися в селах Довжик, Покровське, Глинське. В останньому їх найбільше. Турки живуть родинами — Дадаєви, Ібрагімови, Карімови та Хусаінови. Між собою дружать. Допомагають один-одному.

Месхетинців двічі виганяли з їхніх земель. Уперше 1944-го за наказом Йосифа Сталіна — з історичної батьківщини Месхетії на кордоні між Грузією та Туреччиною. Більшість вивезли до Узбекистану. Там турки жили 45 років. 1989-го через конфлікти з місцевим населенням частина месхетинців перебралася до Росії. В Україні осіли понад 10 тис. осіб.

×