— Гості як приходять, тільки й нюхають воздух. Кажуть, Лідо, ти оп'ять картошку в мундірах вариш під свіженьку олійку, — сміється 63-річна Лідія Селецька. 5 листопада опівдні виходить зі свого двору в центрі села Чернечий Яр Диканського району. Її хата за 100 м від олійного заводу "Укрпродснекгруп". На вулиці чути запах смаженого насіння.
— Не возмущалися, коли почали будувати завод, бо не знали, що воно таке. І зараз не жаліємось. Не воняє, а чути тільки приємний олійний запах, — каже господиня. — Не було такого, щоб дим клубами валив. Тільки, бува, трохи парує.
Лідія Іванівна бере граблі. Починає згрібати листя біля двору. Повз старим велосипедом проїжджає сусід 54-річний Володимир Кузьмич. Зупиняється та слухає розмову.
— Завод нас екологічєскі устраює, — поправляє на голові шапку. — Два моїх товариша там работають, приймають сємочки. Я вмисне їх розпитував за проізводство, то казали, ніяких вихлопів не замічають і працюється їм легко.
Іду далі вулицею. У дворі із зеленою брамою за 200 м від олійниці з колодязя бере воду місцева 27-річна Ольга:
— Зразу лушпиння по землі літало, приходилося замітати попід хатою. Не викидала, топила ним піч. Мєсним жінкам узагалі лафа настала. Чоловіки повстраювалися в цех працювати. Хоч менше по селу шатаються.
Олійницю в Чернечому Яру збудували три місяці тому. Підприємство обгороджене 2-метровим бетонним парканом. За ним видніються два одноповерхові приміщення під синьою черепицею. Посеред двору стоїть велика металева бочка. Поряд із високої труби йде слабкий чорний дим. О 12.30 з-за огорожі голосно гавкає собака. Крізь шпарку видно охоронця. Довго стукаю у ворота. Не відчиняють. Іду в інший куток села до одного з працівників додому.
— Просто так нікого в цех не пустять. Січас йдуть пробні партії. Офіційно відкриємося десь через місяць, — говорить старший зміни на "Укрпродснекгруп" Олександр Селецький. У нього вихідний. У чорній шапці та коричневій фуфайці пиляє у дворі бензопилою дрова. — Селяни з заводом не мучаються, бо попався толковий інженер. Він із Запоріжжя, по Україні встановлює на олійницях оборудуваніє. Придумав спеціальний проект, поставив автоматіку. Лушпиння в котлах спалюється вмить. Бо вони мають дуже високе давлєніє. Дим сам себе зжирає. Те, що залишається, вилітає у воздух з височезних труб. Угарний газ на село не падає.
За 2 км від Чернечого Яру розташоване підприємство "Укролія". Селяни кажуть, коли дме сильний вітер, звідти на село летять відходи.
— Одне время працював на "Укролії". Можна було вчадіти на місці. Оборудованіє в цеху випалювало весь кислород. 12 часов работав — два дні відкашлювався, — додає Олександр, стукає себе по грудях. — Постійно щось лоскотало всередині. За півроку трохи відійшов.
— Нам більше газові вишки докучають, — долучається до розмови місцева 73-річна Ніна Іванівна. В жовтій хустці та синьому домашньому халаті виходить від сусідки. Спирається на палицю. — За 3 кілометра від села стоять. Буває, виходжу на двір, а газ курить страшне. Небо чорне. Як дихнеш, у грудях важко. Оце я ходила провідувати жіночку. В чотирьох сусідських хатах живуть неходячі. Багато інсультів, ноги відбирає. Грішимо на атмосферу.
3 
1
Коментарі