На недільному Євромайдані мітингувальники Варшави вирішили збиратися щовечора аж до 29 листопада.
Учора погода у столиці Польщі видалася набагато холоднішою. Проте, ще здалеку, на підході до Посольства України видніються численні прапори. Другий Варшавський Євромайдан відбувся. Його переважний контингент — студентська молодь та інтелігенція.
Кілька учасників мітингу тримають білоруські історичні національні біло-червоно-білі прапори. Вони підходять до поліцейського, який повертає їм документи.
– Сьогодні ви в усіх перевіряєте документи чи тільки у Білорусів? – запитую у правоохоронця.
– Ні, просто білоруси першими прийшли на мітинг, тому у них і перевірили, - відповідає він приязно. – В усіх - мені не хочеться! – додає жартома.
Мітингуючі – переважно молодь – стоять колом. Посередині – виступаючі говорять у мегафон. Дуже часто вони звертаються з гаслом "Слава Україні!". Молодь завзято відповідає "Героям – Слава!" Крім того лунають: "Живє Бєларусь!", "Україна – це Європа!", "Разом – і до кінця!", "Україна – понад усе!" У будинку Посольства світяться вікна, деякі з них – відхилені. Працівники Посольства, напевно, чують усе, що відбувається назовні.
– Після першої години акції люди починають підмерзати. Хтось крикнув гасло: "Хто не скаче, хто не скаче — той мос-каль!" Раптом цю фразу підхоплюють усі мітингуючі і починають підстрибувати у ритм з речитативом. Після того, як усі зігрілися, організатори просять не вигукувати гасел, які могли б образити людей інших національностей.
Двоє дівчат-студенток приходять на мітинг другий день поспіль.
– Прийшли сьогодні тому, що хочемо довести справу до кінця, – говорить Ірина Пилипенко, 22 роки, студентка Академії Леона Козмінського у Варшаві. – Дуже віримо, що нам усім вдасться це зробити.
– Надія вмирає останньою, – говорить її подруга, Наталія Сокирко, 18 років, студентка першого курсу цієї ж Академії.
– Я слідкую за новинами з України, – пояснює Ірина. - Азаров не вірить у те, що ми зможемо об'єднатися і мітингувати. Натомість я спілкуюся зі своїми друзями, які знаходяться зараз в Україні. Вони виходять на мітниги — я сама також агітувала їх це робити.
Один з білоруських прапороносців відмовляється відповідати на запитання "Gazeta.ua", посилаючись на дисципліну та ієрархію в організації. Питання кореспондента переадресовує до старшого чоловіка, який погоджується спілкуватися з пресою.
– Ми хочемо підтримати наших колег-українців, які знаходяться у Варшаві, а також – природньо – ще більше хочемо підтримати тих людей, які сьогодні на Євромайдані у Києві та в інших містах України, – говорить керівник Білоруського Руху Солідарності "Разом" В'ячеслав Сівчик, 50 років. – Ми солідарні з ними, ми вельми хвилюємося за наших братів і сестер і весь час їх підтримуємо.
Білоруси принесли на мітинг гарячий чай, яким охоче діляться з українцями.
В'ячеслав Сівчик говорить, що це – не єдина акція солідарності українців і білорусів.
– Білоруські патріоти 27 листопада, у день чергових роковин Слуцького збройного повстання проводитимуть у Львові спільно з українцями День героїв, – додає В'ячеслав.
У цей день у 1920 році Слуцькі селяни повстали за Білоруську Народну Республіку і змагалися з більшовиками.
– Ми у Львові вже проводили такий захід і, сподіваюся, що 27 листопада цьогоріч усе так само добре відбудеться, – веде Сівчик. – У нас, у Білорусі, вельми тяжка ситуація, але у Львові, і в інших містах України – дякуючи Богу – ми можемо і користуватися своєю мовою, і спокійно піднімати наші прапори.
У перерві між виступами лунає музика. Студенти і організатори танцюють, уязвшись у колі за руки.
Після завершення другого Варшавського Євромайдану усі хором співають Гімн України. Присутні не поспішають розходитися — обмінюються контактними даними, готуючись до продовження Варшавського Євромайдану.
Двоє хлопців-студентів розмовляють з організаторами. Про атмосферу мітингу відгукуються із захватом.
– Були учора на мітингу, але сьогодні тільки підписи не збирають а так – серця горять! Сьогодні люди набагато активніші! – говорить Віктор Лозінський, студент І курсу Вищої Менеджерської Школи, що у Варшаві.
– Ми слідкуємо за ситуацією в Україні. Наші всі знайомі з Умані вже поїхали до Києва, – додає Владислав Скакун, студент цього ж навчального закладу. – Ми не боїмося протистояти Москві, тому що саме зараз на наших очах робиться історія. Дуже сильно змінюється молодь, дуже сильно змінюється народ. Ми вже не пам'ятаємо того Радянського Союзу, який колись був. Ми не знаємо тих заборон, які нам нав'язувала Радянська влада. І зараз ми не боїмося мітингувати, тому що ми боремося за незалежність України.
2 
8759
Коментарі
23