Будь-який бізнес треба починати з того, кому ти продаси свою продукцію - Травецький розказав, хто губить українських корів і весь АПК

5

Я зараховую себе до прихильників відкриття ринку землі. Ми і так втратили багато. Дозволити купівлю-продаж треба було, коли розпаювали землю. Зараз ми нібито дозріли до такого рішення. Але у нинішньому вигляді закон - це кабала. Оцінили землю дешево – 1,5 тисячі доларів за гектар. Можна брати під низькі відсотки кредити. Держава компенсуватиме відсотки і допомагатиме фермерам їх виплачувати.
Але є друга сторона. Кошти беремо у приватних банків. Виходить, танцюємо під їхню музику. А компенсація від держави для фермерів – означає, що їм допомагатимемо всі ми. Гроші ж ітимуть з бюджету. Виходить, Україна платитиме зарубіжним фінустановам. Це позорище. Багато європейських держав, Польща, країни Прибалтики на такий механізм не пішли.
Я прихильник іншої системи. Якщо ти фермер і хочеш вести господарство – купуй землю в держави. Передумав далі займатися – продай назад.

Так. Купуєш там землю. Даєш гарантії і виконуєш умови. П'ять-десять років за тобою дивляться, як працюєш. Держава - основний регулятор. Має тримати все під контролем – народ, землю, енергоресурси.

Вона нікуди не дінеться. Питання - чия буде і по якій ціні. Сьогодні була у фермера. Завтра стане заставою. Банки зможуть виставити свої умови, коли матимуть багато такої землі. Не всім вдасться платити.
За що живе класичний фермер? У нас від 100 до 200 тисяч невеличких господарств на 50-100 гектарів. У них немає грошей купити землю. Маємо жорстоке оподаткування. Виходить, усе підлаштоване, щоб землю хтось скупив. Питання, хто. Що питання про продаж землі іноземцям винесуть на референдум, теж веде в одну точку.

 

Я цікавився, чим для світу є Україна, як вони її бачать. Ми сировинна країна. Маємо давати ресурси, матеріали росту. Віддали своє зерно – Європа займається тваринництвом. Там фермери тримають господарства, отримують молоко і м'ясо. І нам продають. Сьогодні у нас більше 20 процентів молока з Європи. У супермаркетах - польське, французьке, німецьке. Чиє м'ясо їмо у стейкхаусах, бургернях? Нашого там нема. Завозимо понад 50 відсотків свинини. М'ясокомбінати кажуть: "А для чого нам домашня свинина. Вона несортова – те більше, те менше. Отримуємо партіями охолоджене з Канади чи Польщі. Відштамповані полутуші. Для чого напрягатися?"

Хвилююся за малий та середній бізнес. Його заб'ють, як мамонта. Сьогодні для нього немає умов.

А коли він був профільний? Юристи, економісти. Хоч один був, який після міністерства на вихідні поїхав додому, обув чоботи і зайшов у сарай? Ні. Хоч один після роботи на тракторі виїхав у поле? Жоден. Не розуміють, як трава росте. Що вже про корову, дотації і програми розвитку балакати. Я їм розказую: а ви знаєте, яка собівартість молока? Вони кажуть – ти неправильно кормиш.

Стало ще гірше. Так, виросла продуктивність корів. Почали більше доїти. Збільшилася частка екстра молока (з мінімальним рівнем бактеріальної забрудненості. - Gazeta.ua). Але вал молока зменшився, кількість тварин теж. Мабуть, відсотків на 10 за два роки. Якщо дитині щодня казати: ти гарна, розумна, вона інакше на себе дивиться, старається в чисте одягтися, вчитися. Є мотивація. Відчуває тепло батьківське, турботу. На місце дитини ставимо тваринництво. За 29 років жоден президент, міністр, спікер чи нардепи не зробили нічого, щоб тваринництво було любою дитиною. Замість того, щоб казати, що ми тебе любимо, говорять: ти дебіл. Як почали різати в 1991 році, так і ріжуть. Це нікому треба, кажуть.
Це розповідають нашому поколінню. "Міша, ти ветеринарний лікар? А, бикам хвости крутиш, в гімні валяєшся". Це образ тваринника. Не годівника. У нас в агронома руки пахнуть хлібом, а в тваринника гноєм. Скільки це може бути? Для мене корова це більше, ніж гроші. Якби не було корови у прабабусі, не вижила б моя баба. Не народився би мій батько і не було би мене.

Після інституту я прийшов у господарство. Зрозумів, що нікому не треба як тваринник. Корів пачками вивозили. Грошей нема, сіяти треба. А скот – це живі гроші. Весь продавали, ферму за фермою.
На одне господарство завезли голштина (голштинська — молочна порода великої рогатої худоби. - Gazeta.ua). Нас учили працювати з червоними степовими коровами. Вони давали 4 тисячі літрів. А ці потелилися і почали давати по 8 тисяч літрів. Але ми годували і лікували їх, як наших корів. А дохли вони, як іноземні. Ожиріння, парези (ослаблення м'язів, частковий параліч. - Gazeta.ua). Я зрозумів, якщо хочемо зробити тут Європу, треба поїхати і подивитися, яка вона.

Мав робочу візу. Посада - "керуючий стадом". Думав, що це завфермою. Поклав у валізу костюм, сорочку. Для чого брати робу, я ж буду начальником. Ми зайшли на ферму. На зустріч іде дід. Ферма на 250 голів скота – 100 корів і молодняк. Дідо у парубоцькому вигорівшому кашкеті, фуфайчина, штани латані. Думаю, а де люди?
Водій, який привіз з аеропорту, каже: "Майк, це твій бос". Виявилося, то власник ферми. А водій - його син. Думаю, якщо це бос, то хто я? Провели мене по сараях. Я був у шоці. Як одна людина може опікуватися 200 коровами? У нас на фермі один працівник на 10 голів скота. На великих комплексах - один на 30 голів. А 40-50 – стеля.
Та я справлявся. Ще мав час їздити в регбі-клуб.

Хотів зробити Україну такою, як Британія, у тваринництві і всьому іншому. Малював собі картинку, що підніматиму розвалені підприємства, розвиватиму галузь. Повернувся із Британії у 2008 році. За чотири роки вже працював у "Кернелі". Там було до 20 тисяч поголів'я.
Та наступив момент, коли мені стало сумно. Закінчив Києво-Могилянську бізнес-школу, був на Майдані. З'явилося відчуття, що роблю щось не так. Думав зробити молочний кластер в Україні.

Усе залежить від культури. Там п'ята чи й сьома генерація господарів. Ферма передається від діда-прадіда. Якщо в тебе є гроші – плати людям. Не можеш - працюй сам. У них на фермі так заточена робота, щоб одна людина справлялася. Так поставлені сараї, так установлене обладнання, так зроблена техніка. Трактор Ford без кабіни. Є невеличкий погружчик, міксер для змішування і роздачі кормів, квадроцикл. Стоять електропастухи. Поле розмічене. Під землею виведена вода, є поїлки, які зимою не перемерзають. Відкрив каліточку - з двору вийшли корівки. Треба на дойку – відкрив ворота, вони зайшли.
В Україні ми бігаємо за коровою. А там - корова за хазяїном.

У компанії Nike є слоган just do it — просто зроби це. Людей треба навчити, як займатися тваринництвом. Як одній людині управляти фермою на 200 голів.
Багато залежить від дотації, яку дає держава. Не один же я вернувся із Британії. Багато людей приїхали і почали працювати. Повідкривали ферми. Почали ставити питання: чим ми гірші за європейців?
Наше тваринництво не конкурентне. Виросла ціна робочої сили. Україні треба платити зарплати, як у Європі. Власник молочного бізнесу мусить закладати у собівартість літра молока більший відсоток заробітної плати - не 20 відсотків, а 40. А це з'їдає весь прибуток.

 

Я хазяїн і хочу мати корову. Зроблю все, щоб вона була сита, спарована, давала молоко. Так і в державі. Якщо вона хоче, щоб був фермер, то допомагатиме. Сьогодні поляки нас вчать, як доїти корів. 20 років тому ми їм кип'ятильники і ковбасу возили. Ми не розвиваємося – йде параліч. Все починає відмирати.

Не можемо помирити виробника з переробником. У Британії фермер є частиною заводу на прозорих умовах. Наприклад, акціонером. Коли люди купують у магазині, то у ціні - є заробіток виробника. А в нас виробник - ніхто.
У промислових ферм майбутнього нема. Кажу на всіх молокозаводах: розвивайте свою сировинну базу - дрібне фермерство. Беріть кредити. Можете дати фермеру більше, ніж держава. Зможете купувати молоко, яке вам треба, і диктувати умови про утримання корів.
Немає закону про сімейне фермерське господарство. Одноосібники не можуть продавати продукцію в магазин. Тільки торгувати на базарі в радіусі 50 кілометрів.

Торік 3,7 мільярда гривень використали як дотації. Хто їх отримав? Більшість не бачили. Дають 1,5 чи 2 тисячі гривень у рік на корову. Що це для одноосібника? Нічого. Почали розказувати про дешеві кредити 5-7-9. Їх ніхто не дає. Будівництва компенсують? Ні.
У Польщі є комплексна програма підтримки дрібного фермерства. Закладають гроші на рік, 2, 5, 10, 20 для розвитку галузі. А в нас немає навіть однієї системи обліку тварин. Не знаємо, скільки молока в Україні доїмо.
Я їжджу по селянських фермерських господарствах. Хлопці поприїжджали з Данії, Швеції, Польщі. Взяли 10-15 корів. Пасовища нема. Продають молоко по 5-6 гривень за літр. Про яку економіку ми говоримо, якщо працівник має отримати 500 доларів у місяць, а ти молоко по 5 гривень продаєш.

Фальсифікат з'являється, бо висока ціна на сировину – на молоко. Ще жодного року ми не імпортували стільки пальмової олії, як зараз. Масла нормального нема. Воно завжди однакове на смак. Мовчу про сметану і сир.

Потужності у нас вагон - до 300 молокозаводів намагаються щось робити.
Чому пішов імпорт? Бо ціна дурна, зависока на прилавках стоїть. Літр коштує долар. Іноземним фірмам вигідно сюди везти.

Треба критична маса людей. Вчити їх. Скажімо, не продавати на завод молоко по 5 гривень. Зроби сир, вершки. Завези на базар. З Бахмача у Прилуки на Чернігівщині люди возять по 100 літрів молока і здають там по 12 гривень. Собівартість літра – 5 гривень. Корова у дворі тисячу доларів заробляє, якщо добрий хазяїн.

 

На коровах. І доволі серйозно. Якщо має 5 гектарів землі, може тримати 10 корів. Якщо таких буде троє-четверо у селі, можуть домовитися і поставити біля сільради невеликий молокозавод. Кожен вкладе по 5-10 процентів. Зроблять свою торгову марку.
Треба робити кооперацію в селі. Хай тут гроші починають крутитися. Інші займуться курчатами-бройлерами. Це вигідно. Тільки ж знову – треба бойня. У супермаркет із села не привезеш бройлера, бо треба довідка. Які ідеальні умови ти не мав би вдома, такий продукт ніхто не візьме. Тож варто робити місцеві м'ясокомбінатики. І будь ласка, держава, допоможи у цьому форматі. Щоб можнав було на місцях займатися. Так зміниться структура села. З'являться куркулі.

Я забрав туди дружину і дитину. Мав посвідку на проживання. Фермер плакав, коли я сказав, що вертатимуся додому. Він на моє місце чотирьох поляків узяв. З десяти сімей, поїхали тільки ми. Інші там лишилися жити. Вони вже не наші. Мають громадянство, у них діти там. Роблять на тих самих фермерів. Живуть на зйомних квартирах. Але додому не вернуться.
Я себе пам'ятаю, коли повернувся. Ніби з тюрми вийшов. Хоч раз на рік їздив у відпустку на 20 днів в Україну. Не міг насолодитися свободою, яка в нас є. У прямому значенні цього слова. Там усе в жорстких рамках.

 

Вдається тим, хто має збут. Знає куди і за скільки продасть. Будь-який бізнес треба починати з того, кому ти продаси свою продукцію.

Давайте почнемо розвивати села. Нам випав шанс показати, що можемо зробити. Ми остання надія українських корівок, тваринництва і нації вцілому. Якщо не зробимо, то передамо дітям країну боргів, яку розірвуть на куски.