В останньому випуску газети "Український проект", яку роздають у смугастих будках і вкидають до поштових скриньок працівники організації "Фронт змін", уміщено програмну статтю її лідера Арсенія Яценюка "Український інтерес". У попередніх випусках розповідалося про славну біографію молодого кандидата в президенти та його взірцеве українське походження. Тепер настав час показати народові програму обіцяних у назві організації змін. Перетворення ж виявилися досить несподіваними й непривабливими.
У нинішній кампанії провідні кандидати, як ніколи раніше, уникають конкретики й намагаються переплюнути один одного в популістських гаслах, розрахованих на "пересічного виборця". Арсеній Яценюк - чи його політтехнологи - теж віддає належне популізму, критикує конкурентів, котрі, мовляв, "не кажуть, у чому наші основні проблеми й як їх вирішувати", й також виголошує досить загальні пропозиції. Проте навіть поверхневий аналіз цих пропозицій викликає чимало запитань, надто з огляду на біографію кандидата й пов"язані з нею очікування. Тим, хто в молодому політикові з банківським досвідом і знанням англійської мови бачив шанс України на продовження економічних реформ та європейської інтеграції, варто подумати, чи на того кандидата вони сподіваються.
Арсеній Яценюк рішуче відкидає традиційно обговорювані в політичних дебатах і кампаніях теми: "криза, НАТО чи Росія, Чорноморський флот, російська мова й багато інших". Натомість він пропонує зосередитися на тому, що вважає головним для покращення життя українців: "новій індустріалізації", продуктивному сільському господарстві, "боєздатній армії", якісній освіті й доступній охороні здоров"я. Звучить привабливо, але є нюанси, про які кандидат не говорить і які роблять його програму досить сумнівною.
Здавалося, важко сперечатися з тезою, що "за 18 років незалежності поділили більшість із того, що було створено в радянські часи... Але ми не створили практично нічого нового". Проте ця фраза слушна лише за умови, якщо розвиток економіки оцінювати за тим, що Яценюк називає реальним сектором: "заводи, фабрики, електростанції тощо". Справді, такого в радянські часи будували багато, а тепер лише ділять. Але союзні промислові гіганти спалювали дешевий газ, якого вже ніколи не буде, завдавали непоправної шкоди природі (згадаймо залишені нам у спадок гнилі "моря" на Дніпрі) та, головне, не могли забезпечити елементарних споживчих потреб населення. За часів незалежності нічого гігантського не збудували. Але після первісного занепаду виникло чимало дрібних і середніх підприємств, які наситили ринок ковбасами, соками, черевиками, шпалерами й багатьма іншими потрібними українцям речами.
Заклик не покладатися ні на тих, ні на тих означає радше пропозицію не заважати Росії знову нас "зінтегрувати"
Це правда, що велику частину електроніки, побутової техніки, будівельних матеріалів і навіть одягу на український ринок ввозять із-за кордону. Але щоб це "багато чого іншого" виробляли в Україні, держава не мусить будувати великі заводи: достатньо заохочувати інвестиції, надавати кредити та, найголовніше, приборкати корупцію, яка стримує підприємницьку ініціативу. На жаль, про сучасні стратегії економічної політики в постіндустріальному світі Яценюк нічого не каже. Як і про те, де взяти ресурси й споживачів для майбутніх заводів та яким чином уникнути появи нових гнилих "морів". Якщо Обама закликає американців звільнитися від нафтової залежності за допомогою електромобілів і сонячної енергетики, то Яценюк пропонує українцям повернутися до індустріалізації середини минулого століття.
Такими ж учорашніми виявляються й підходи до інших сфер, які у разі перемоги збирається реформувати Яценюк. Закликаючи "на рівні держави підтримати своє село", лідер "Фронту змін" не пояснює, кого саме і як він має намір підтримувати: фермерів кредитами чи, скажімо, виробників комбайнів державними замовленнями. Із яких джерел, за рахунок яких надходжень бюджету. Так само щодо армії. Звісно, це ганьба, коли нічим годувати солдатів, але звідки в держави візьмуться гроші на харчі, пальне й нове озброєння, коли не буде чого навіть приватизовувати? І якщо розвивати армію самостійно, без НАТО й Росії, то чи не буде це дорожчим? Чи одна не дуже велика й не дуже багата країна може в сучасному світі стати обороноздатною самотужки?
Така ж ситуація з медициною та освітою. У принципі можна погодитися із запропонованим варіантом, за якого "бюджетна охорона здоров"я ... забезпечує безкоштовну ургентну медицину для всіх", а "решта - страхування, платна медицина - буде додатково". Але, по-перше, з яких коштів держава це благо забезпечить? По-друге, як позбутися притаманних державній медицині черг, "блату", відсутності в споживачів вибору, низької якості багатьох послуг? Як і в індустріалізації, Яценюк пропонує повертатися до радянської "соціальної" моделі, що викликає ностальгію насамперед у людей, які нині не мають грошей на якіснішу медицину в приватних клініках. Так само сумнівною є пропозиція "повернути високу якість навчання" за зразком радянської школи, яка, мовляв, давала високий рівень базової освіти. Адже реально вона забезпечувала цю якість далеко не всім: не давала можливості диференційованого навчання для дітей різних обдарувань і нахилів. Перевантажуючи учнів та студентів абстрактною математикою та "високою" літературою, та освіта не розвивала майже ніяких життєвих навичок - від уміння спілкуватися за кордоном (утім, радянські люди туди й не їздили) до знань щодо запобігання вагітності.
Пропонуючи повернутися до радянських зразків розв"язання суспільних проблем, Арсеній Яценюк водночас досить виразно закликає українців відвернутися від Заходу. Виходить, що не лише ми не потрібні західним країнам, як нам казали політики ще від часів Кучми, а й Захід не потрібен нам. Адже він в Яценюка асоціюється з генетично модифікованими сосисками та безвізовими турами, а не розвиненою промисловістю чи якісною освітою. Євроінтеграцію кандидат також оцінює скептично: подивіться, мовляв, на Прибалтику та країни колишнього соцтабору, чи стало в них так, як у "старій" Європі?
Про Росію нічого такого не сказано - не лише про демократію, а навіть про освіту чи промисловість. На цьому тлі заклик не покладатися ні на тих, ні на тих означає радше пропозицію не заважати Росії знову нас "зінтегрувати". Власне, проект "нової Київської Русі", який молодий кандидат називає шансом для українців та "наших найближчих сусідів", навряд чи розрахований на балтійців або поляків: це радше можливість із росіянами, білорусами та іншими колишніми "братами" повернутися до "совка". Такого не пропонує навіть вихований радянськими "школами" Янукович.
4 
8759
Коментарі
7