"Я поїхав у Вашингтон і сказав: "Нам потрібен кредит – один долар" - Юрій Єхануров

У межах проєкту #укрдерждовгобуд до 30-ї річниці незалежності Центр спільних дій провів серію інтерв'ю з державними діячами й діячками незалежної України про становлення держави. Із Юрієм Єхануровим - народним депутатом III-V скликань, колишнім міністром економіки, оборони і прем'єр-міністром - говорили про те, як будували інституції влади.

Де ви були, коли Верховна Рада проголосила Акт незалежності?

- У Київміськбуді. Обіймав посаду заступника з економічних і фінансових питань цієї величезної машини. Ми, будівельники, були далекі від того всього. Для нас незалежність України почалася з того, що допомагали знімати пам'ятники. 1977 року ми встановлювали монументи Леніну, а 1991-го нам доручили відбійним молотком усе це вибити й вивести.

Потім я зустрів професора Олександра Ємельянова. Він сказав: "Слухай, такі події відбуваються. Ми тут створили Державну економічну раду при Кабінеті міністрів, йди сюди працювати". І я пішов. Нам дали приміщення на п'ятому поверсі Кабміну. При нас викручували табличку "Партком". І сказали готувати пропозиції до реформ.

 

Як тоді будували економічну і фінансову політику?

- Після президентських виборів 1991 року нас (Державну економічну раду. - Gazeta.ua) указом Кравчука перетворили на Державну думу України. Так я отримав невеличке підвищення. Відповідав за реальний сектор економіки, зміни власності й подібне. Був цікавий час. Нам погодили підготовку 36 указів президента, які мали перетворити Україну на ринкову державу. Ми зробили чотири. Перший із них Кравчук підписав, але потім скасував. Другий підписав, але його не виконували. Третій пропонував незначні зміни. А на четвертому указі вирішили ліквідувати Державну думу, бо ми далеко залізли.

Чому не виконували укази президента?

- А тому що піднялася буча у Верховній Раді. Ми постійно проводили дискусії, збирали народних депутатів, пояснювали їм, що хочемо зробити. І тоді серед депутатів пішла така думка: "Так це що, паралельний уряд? Виходить, Кравчук хоче собою замінити Кабмін? Ми цього не допустимо".

Я на Кравчука злий такий був. Думав, він не хоче виконувати ці речі. А він просто не міг пробити багато чого через парламент.

Чи були в цей період у влади улюбленці? Ще не олігархи, але люди, які могли отримувати економічні преференції.

- Таких не було. У цей час серйозно багатіли ті, хто працювали на експорті. Тонна металу, умовно, в нас коштувала 100 радянських рублів, а за кордон її продавали за 200 доларів. І приватизацію згодом здійснювали на кошти, зароблені наприкінці 1980-х - на початку 1990років за рахунок експорту української продукції.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 30 років тому СРСР був нікому не потрібен

За уряду Вітольда Фокіна оголосили приватизацію. Чим вона обернулася?

- Головою фонду майна призначили Володимира Прядка, заступника гендиректора заводу "Арсенал". Але ідеологічно й законодавчо все готувала команда міністра економіки Володимира Ланового.

Тоді у Верховній Раді прозвучала така фраза голови економічного комітету Володимира Пилипчука: "Зробимо сертифікатну приватизацію і вона буде останнім комуністичним жестом в Україні. Ми це роздамо, а далі вже житимемо як при капіталізмі" (всі працівники державного підприємства отримували сертифікати, які дозволяли володіти частиною його майна. Але на практиці керівники не віддавали документи співробітникам чи скуповували їх за невеликі гроші. - Gazeta.ua.) Ну і закон ухвалили. У цей час почався перший етап приватизації, а у Верховній Раді знову піднялася буча проти неї. І "група 239" (комуністична більшість у ВРУ І скликання, лідером якої був Олександр Мороз. - Gazeta.ua) вирішила відігратися на Прядку, тому його зняли з посади.

Що створив Леонід Кучма з точки зору державних інституцій?

- Податкову, митницю, Міністерство внутрішніх справ. "Кучма-1" - це був рух України вгору. Пік його управління відбувся, коли призначили уряд Віктора Ющенка. Вперше 2000 року ми показали плюс у виробництві.

Як описали б період, коли Ющенко був прем'єром, а ви - першим віцепрем'єром?

- Я відповідав за реальний сектор економіки. І вважаю зроблене тоді правильним. Наші величезні борги перед пенсіонерами були ганебною штукою. Якось я зайшов до Віктора Ющенка і сказав: "Нам треба поставити себе в такі умови, щоб не можна було зробити кроку назад. Щоб ми були зобов'язані це втілити. У прем'єра така доля. Треба сісти перед трьома камерами, - тоді телеканалів було мало, - і сказати народу України, що до кінця року ми погасимо борги по пенсіях". Він подумав і зробив це. Потім розказував, як отримав від президента. Кучма так його розтирав, це був жах. Щось на зразок: "Ти теж у президенти хочеш?"

Але рішення ухвалили - і Ющенко доручив мені працювати за цим напрямком. Серед останніх виплачували Житомирську область, де через аварію на ЧАЕС було багато пенсіонерів. Ми закрили там це питання десь 22 серпня. І так до Дня Незалежності 2000-го все встигли. Був отой "совок" у голові, що треба щось зробити до дати.

Це була велика робота прем'єр-міністра й усього уряду. І кон'юнктура так склалася, що вже за перше півріччя ми вийшли в плюс у промисловості.

Тоді особисто в мене відбулася велика подія. Ми порахували все, і я сказав: "Нам не потрібні кошти Міжнародного валютного фонду". Ющенко спочатку не повірив. Я сам поїхав у Вашингтон і під час засідання Ради директорів МВФ сказав: "Нам потрібен кредит, один долар". І всі здивувалися, сказали: "Переклад неправильний".

Як з'явилися олігархи?

- Під час сертифікатної приватизації вартість підприємств була низька. Практично не було охочих іноземців купити їх. Люди не розуміли нічого і продавали акції за безцінь. Посередники скуповували сертифікати. З'явилися люди, які почали управляти серйозними підприємствами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Нас роздягли, як дівчаток і хлопчиків" - Огризко про ядерне роззброєння

Не було регуляторів, які мали слідкувати за цією ситуацією?

- А хто? Антимонопольний комітет тоді тільки утворили. Потрібне було законодавство, набрати людей, навчити їх. Це була друга половина 1990-х, ми всі ще вчилися щось робити. А президент був зайнятий іншим: "касетний скандал", акції "Україна без Кучми". Він повністю відійшов у політичну боротьбу. І кинув реальний сектор.

1998 рік. Парламент уперше в історії зібрався в іншому приміщенні - в Українському домі, а не у Верховній Раді. Що відбувалося?

- Боротьба за місце голови ВРУ. Була досить активна, але потім президент її переламав, попрацював із групами депутатів. А їх було мінімум дев'ять, а потім - і 12. І кожна мала свої інтереси. Їх запрошували на Банкову, вели індивідуальні розмови.

Як Кучмі вдалося побудувати потужний інститут президента?

- Президент своїм указом міг призначати і звільняти міністрів. Прем'єра міг звільнити. Це для уряду було вирішальним, кожен міністр це розумів.

Якось на два дні мене лишили "на господарстві". Президент Кучма і прем'єр Ющенко полетіли до Москви. Прем'єр доручив мені провести в Нафтогазі нараду, потрібно було ухвалити важливе рішення. Я почав вимагати, щоб це зробили. При мені керівник Нафтогазу вийшов зателефонувати голові правління компанії Ігореві Бакаю і погодити з ним, чи виконувати те, що вимагає перший віцепрем'єр. І тут він зайшов і сказав: "Ми не робитимемо цього". "Не зрозумів, - кажу, - як це? Я тебе з роботи зніму". А він відповів: "У тебе руки короткі". Я підписав розпорядження про звільнення керівника Нафтогазу. Наступного дня я зустрів президента і прем'єра, і мені товариш один сказав: "Звідси ти поїдеш ніким".

Я підійшов і сказав президенту: "Леоніде Даниловичу, дозвольте доповісти, в нас все нормально, спокійно". Він на мене подивився: "Голову Нафтогазу зняв і каже, що спокійно". Сказав мені кілька таких міцних словечок, а тоді: "Та йди до свого прем'єра і з ним розбирайся". Я зрозумів, що все в порядку.

Кожен член уряду відчував залежність від президента. Усі працювали в межах того, що сказала Банкова.

Коли Віктор Ющенко став президентом, у нього деякий час були повноваження Кучми. Як пройшов цей період?

- Усі партії кинулися після Майдану отримати свою частку пирога. Кожен вимагав собі посади й хотів мати свого міністра та голову обласної адміністрації.

Я тихо сидів у парламенті й нікого не чіпав. Якось поїхав на чергову конференцію в Колумбійський університет у Нью-Йорку - і в цей час подзвонив президент: "Негайно завтра вилітай до Дніпропетровська, там проблеми. У нас немає жодного глави райдержадміністрації". А це область, яка формує бюджет України. І я за два дні вже був у Дніпрі. Прийшов - а там повна приймальня представників партій, які хочуть посади. Господи, я подивився на них: "Досвід роботи хоч якийсь маєте? Розумієте, про що йдеться?" Ні, зате всі революціонери. Я тоді їх усіх зібрав в одному залі і сказав так: "Я на Майдані був із першого дня до останнього. Відповідав за нього вночі. Внесок кожного з вас я знаю. Але головами райдержадміністрації будуть тільки люди, які мають досвід керівництва". У результаті Дніпропетровщина швидко вийшла на перше місце серед областей України по всіх показниках.

У цей час з'явилося поняття "любі друзі", почалися корупційні скандали.

- Почалася боротьба, в результаті якої я потрапив на Нікопольський завод феросплавів. І там мене застав дзвінок президента. Віктор Андрійович сказав, щоб я негайно їхав до Києва й, що мене призначають виконувачем обов'язків прем'єра. Ввечері того ж дня я провів перше засідання. І одразу після того почалася газова війна. Тому що "попєрєднікі" не підписали договір із Росією.

Щороку до 1 липня треба було підписувати документи про обсяги газу і його ціну на наступний рік. Але цього не зробили. Тоді уряд очолювала людина, яка в газі розбирається краще за всіх, - Юлія Тимошенко. Вона документи не підписала. Востаннє заступник голови Газпрому був у нас 27 серпня. Він сказав: "Хохлы, вы что с ума посходили? Почему вы не подписываете договор?" І тут змінився уряд, а Москва ухвалила рішення: війна.

Як це вплинуло на нашу економіку й подальший розвиток?

- Суттєво не вплинуло. Нам вдалося в четвертому кварталі подолати падіння, яке було влітку. Я провів жовтень-листопад у розмовах із бізнесом. Із кожним олігархом окремо зустрічався. Окремо - з малим і середнім бізнесом. Тоді ми вже були справжньою владою: людьми, які здатні нормально працювати й ухвалювати швидкі рішення. А в березні 2006 року відбулися вибори. Я бачив, що доведеться передавати справи Вікторові Януковичу.

Ви були також міністром оборони. Які проблеми були в цій сфері?

- Розумів, що треба припинити бездумне скорочення Збройних сил. Ми мали директиву про те, що зобов'язані продовжувати його. Тоді ми підготували законопроєкт про збільшення чисельності Збройних сил. Тобто зробили зворотнє. Як я тоді отримав від Комітету з питань оборони. Нас обзивали по-різному, але мене підтримав головнокомандувач - Віктор Ющенко, а також Рада національної безпеки й оборони.

У результаті чисельність більше не скорочували. Але почалася війна між прем'єром і президентом. До чого це привело? На 2009-й в Україні був найнижчий рівень фінансування Збройних сил за всі роки незалежності до сьогодні - 0, 87 відсотка ВВП.

Це парадокс нашої системи: головнокомандувач - президент, а головний фінансист - прем'єр.

- Тоді прем'єр справді мав великі можливості. І ця війна призвела до того, що армія буквально зубожіла.

Як коротко описали б епоху президента Ющенка?

- Сказав би, що наша країна отримала президента, який був направлений у майбутнє і в якого, на жаль, не було важелів впливу. Не притаманно йому залізною рукою управляти країною. Він - людина світоглядна. Зараз розуміють, що він говорив правильні речі, але в нас люблять, щоб президент палку в руках тримав. Кучма вмів такою дати по голові кожному. Віктор Андрійович - не великий демократ. Це йому заважало.

Ми отримали Януковича, тому що суспільство втомилося від цієї демократії і хотіло сильної руки і стабільності?

- До влади прийшли люди з культури "мєсних рєбят" із маленьких містечок, які виросли навколо заводів. Вони безкомпромісно працювали. Такої світоглядності, як в Ющенка, у них і близько не було. І ми отримали в результаті другий Майдан.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За Януковича розікрали $36 млрд, а потім вивезли в Росію - Безсмертний

А як поводився український парламент, коли Янукович утік?

- Депутати зуміли зорганізуватися й ухвалювати рішення. Концентрація влади в руках виконувача обов'язків президента Олександра Турчинова була потрібна.

Як описали б період Петра Порошенка?

- Правильно хтось сказав про нього: "Віддав би Липецьку фабрику, був би вдруге президентом". Але натуру не подолаєш.

Політика в ньому переміг бізнесмен.

- Погоджуюся з цим. Я працював із ним і був заступником керівника штабу "Нашої України". Він - надзвичайно розумна та працьовита людина, але не зумів подолати особисті недоліки.

Як описали б президентство Зеленського?

- Зараз ми повинні розуміти, що знову йдемо до сильної руки. Нинішній президент дивиться, як працювали попередні. Бачить приклад Ющенка, який озвучував правильні лозунги, довго й терпляче. Ну і що в результаті? Народ не обрав його вдруге. Янукович поводився так нахабно, що його скинули. Тому треба знайти середину.

Що нам потрібно зробити, щоб у нас президент, прем'єр, голова Верховної Ради відчували, що вони в оцих законодавчих стременах? Партії?

- Немає партій. Але з'являється зародження нових ідеологічних сил. Вони вистрелять за три-чотири роки - через одні вибори.

Куди ми рухаємося?

- Я бачу Україну як лідера Східної Європи. Ми здатні такими бути. У нас зараз класний період: підіймаються ціни на сировину, метал, зерно. Буде два-три роки такої кон'юнктури.

×