"Зеленський зірвав якір, і ми пливемо. Але ніхто не вміє гребти" - Оксана Сироїд

За час незалежності Україна кілька разів змінювала форми правління. Однак дотепер у суспільстві нема сформованої думки про те, яка ж система влади оптимальна. У рамках проєкту #укрдерждовгобуд до 30-ї річниці Незалежності Центр спільних дій провів серію інтерв'ю про становлення Української держави та інститутів влади.

Політик та юристка Оксана Сироїд у Верховній Раді 8-го скликання стала першою жінкою на посаді заступниці голови парламенту. Сьогодні очолює партію "Об'єднання "Самопоміч". Про систему влади України вона роздумує через призму пошуку балансу її гілок.

Як ви зустріли незалежність України? Які були емоції?

- Пам'ятаю дуже добре. Я маю завдячувати митрополиту Андрею Шептицькому. Він будував державні інституції без держави. Мав переконання, що ми маємо готуватися до своєї держави. І коли 1991 року проголосили акт Незалежності, я вважала, що це нормально. От нарешті не буде москалів. І звичайно, було велике піднесення і радість.

Ви на початку кар'єри працювали помічницею Ігоря Юхновського, творця Конституцію України. Як це було?

- Я почала свою кар'єру ще з одною легендарною особистістю - Михайлом Горинем. 1994-го працювала і з ним, і з Левком Лук'яненком. Коли 20-річною прийшла до Ігоря Рафаїловича в помічниці, вже мала два роки професійного досвіду. Це був кінець 1996-го. Трошки заздрила людям, причетним до підготовки Конституції.

Ігор Рафаїлович був фантастичним модератором. Не шукав визнання. Навіть утік зі знаменитої фотографії після голосування за Конституцію. Завжди всім знаходив місце, кожного міг підсвітити і показати значущість. І через це зберіг процес.

 

Конституція 1996 року обмежила повноваження президента. Чи це вдалося насправді?

- Це міф. Надмірні повноваження Кучма отримав, обґрунтовуючи необхідністю задля реформ. Але була ще одна причина. Тоді закладався фундамент для нинішніх олігархічних монополій. І Леонід Данилович вибудовував систему, в якій президент мав бути арбітром цієї всієї конструкції.

Виходить, Кучма є батьком цієї олігархічної системи. Що він зробив доброго для країни?

- Олігархічні монополії - це погано. Але сумніваюся, що можна було уникнути їх. Фактично вся промисловість стояла. Потрібен був хтось, хто міг би створювати якийсь продукт. Польща пішла на дрібнішу приватизацію. Але у нас приватної власності не було до 1991 року, не було свого капіталу.

Наші всі резерви залишились у Москві.

- І не тільки золото-валютні. Українці не мали грошей, втратили всі заощадження. Тоді сталося найгірше. Прийшов російський капітал і почав збирати ресурси у свої руки.

Інститут президента для нас був новий. Що зробив з ним Леонід Кучма за другий термін?

- Так як цей інститут сформулювали у Конституції 1996 року, так воно є по сьогодні, попри зміни до Основного закону 2007-го. В нас немає балансу влади. І через це ми були приречені скочуватися в авторитаризм. Президент фактично в нас є главою виконавчої влади, де сконцентровані гроші і контроль за застосуванням сили. Він має втричі більше контролю над ними, ніж уряд. Відповідно прем'єр-міністр беззубий.

Кучма не мав ніколи своєї партії, але ефективно впливав на парламент.

- Фінансово-промислові групи отримали привілеї і доступ до ресурсів завдяки підтримці президента. Не платили ренту за газ і нафту, мали податкові пільги. І їм це треба було зберегти. Так з'явилися олігархічні політичні проєкти. Вже не мало значення, з ким ти йдеш до парламенту – міг провести хоч Мікі-Мауса, хоч Чебурашку. Вони слухняно тиснули на кнопки.

Як президентськими повноваженнями користувався Віктор Ющенко?

- 2004-го монополісти були вже в повному розквіті сил і впливу. І президент мав вирішити: кинути їм виклик, продовжувати бути їх арбітром, як Леонід Данилович, чи стати самому олігархом – як намагалися зробити дві особи на посаді президента.

Ми пішли на дочасні вибори 2006 року. Перезавантажилися. І знову ступор - робота парламенту заблокована. Чому так відбулося?

- За лаштунками української політики залишилися ті самі люди. Зрештою ми розчарувалися самі в собі. Наприкінці каденції Ющенка в опитуванні соціологів меншість українців зізналася, що за нього голосували 2004 року.

Віктор Янукович миттєво сконцентрував повноваження часів Кучми.

- Ще президент Ющенко мав моду звільняти шляхом внесення змін до указу про призначення. А коли до влади прийшли Янукович і компанія, вирішили змінити Конституцію, скасувавши рішення про внесення змін до неї. Феноменом правління Януковича було повне нерозуміння країни і людей. А громадяни бачили, що це не їхня влада і просто відокремилися від неї.

І вийшли на Майдан, вимагали зміни системи. Чому цього не сталося?

- А як будувалися стосунки президента Порошенка і парламенту? Нам тоді здавалося: щоб мати владу, треба якесь сакральне знання. Ми думали, його мали ті, хто приходили на сцену Майдану.

Низку антикорупційних органів, регулятори створили з порушенням Конституції?

- Був запит людей на якісні зміни. І розуміння, що коротке вікно можливостей закриється і треба встигнути. А дизайн Конституції дуже обмежує простір для змін.

Рада збалансовувала владу Порошенка?

- У парламенті щонайменше 60 людей на старті і десь 40 на виході були незалежні. І вони могли діяти за своїм переконанням.

У кінці каденції Порошенко хотів ввести воєнний стан на два місяці з мрією посунути вибори, мабуть. Саме парламент сказав йому: дзуськи, 10 областей прикордонних і на один місяць. Президент тоді хляпав дверима, ображався.

Або ще важливіший приклад. 2015 рік. Порошенко наполягав на внесенні змін до Конституції з особливим статусом Донбасу на виконання Мінських домовленостей. Я перша виступила публічно проти. Президент просив канцлерку Німеччини Ангелу Меркель, аби вона прислала своїх представників і вони поговорили з Сироїд. Мене тричі "укатували", щоб я відмовилася від цієї позиції і підтримала Порошенка.

Коли я побачила 31 серпня 2015 року на табло Ради 282 голоси, я була готова обійняти кожного з цих 18, які не дали 300 голосів.

Як Арсен Аваков на посаді пережив три парламенти, чотирьох прем'єрів, двох президентів і 7 років був міністром внутрішніх справ?

- Аби було менше свавілля з боку міністра, президента, суддів, треба щоб парламент перестав бути статистом у бюджетному процесі. Хто контролює гроші — контролює все. В Україні президент завжди може не підписати і завернути Бюджетний кодекс.

Чому досі не маємо політики звільнення наших окупованих територій? Хто мав би взяти на себе лідерство у цьому?

- Політику стосовно війни і миру може озвучувати тільки глава держави і верховний головнокомандувач.

Якби ви описали владу президента Зеленського?

- Ми були, як корабель на якорі. Довкола нас пропливали декорації, а вожді казали: "Це ми долаємо курс у НАТО". Зеленський той якір зірвав, і ми почали плисти. Ніхто не знає куди і не вміє гребти.

Цікава алегорія. То куди пливе корабель Україна?

- Ми маємо народити знання про себе. Про те, якою має бути держава, як ми хочемо нею управляти. Цього знання немає ні у Венеційській комісії, ні у Вашингтоні, ні в Брюсселі. Воно є тільки у нас. Хочеться, щоб ми зрозуміли: президент – не сакральна фігура. Її має врегулювати закон і контролювати парламент. Якщо ми хочемо плисти в зрозумілому темпі і прогнозованому напрямку. З олігархами треба боротися не реєстром, а обмеженням монопольного доступу до природних ресурсів. Це має відбуватися одночасно.

У старих демократіях це вибудовували 200 років. В нас нема цього часу. Бо є ворог, який хоче нас знищити. І це страшенна мотивація, щоб вистояти і відбутися.

Здається, ми й далі, як у Радянському Союзі, розказуємо про те, якими маємо бути. Але ми є. З нами все гаразд. Ми збереглися, попри сотні років знищення. І ми вчимося. Значить, все нормально з нашими здібностями.

×