Тут ні за що не треба платить

Як мешканці наметового містечка підтримують зв'язок із рідними.

Олександр Литвиненко, 25 років, Чернігів:

— Коли був малий, батьки померли. Виховували мене бабуся з дідусем. Із Майдану їм і дзвоню. Щодня набираю — щоб не хвилювалися. Бабуся постійно каже, щоб одягав вовняні шкарпетки і светр під шию. Продукти передає. Сусід їхав у Київ, то вона йому весь багажник заклала овочевими закрутками і варенням — "щоб онук не голодав". А минулого тижня через знайому передала дві пари плетених шкарпеток. Сама вив'язала.

Олександр Зубрік, 37 років, Миколаїв:

— Із Майдану стараюся дзвонити мамі кожні два-три дні. Кажу, що тут усе добре: тепло, є одяг і їжа. Вона хотіла приїхати на Новий рік, та з роботи не відпустили. Я свято проспав. Від галасу прокинувся вже після опівночі. Першим ділом подзвонив матері. З дружиною розлучився 2006-го, маю 10-річного сина. За три тижні йому дзвонив раз, бо з мобільного дорого. Сказав, що стежу за порядком на Майдані. А він: "Ти мені подарунок приготував?"

Марія Антошина, 68 років, місто Павлоград Дніпропетровської області:

— Перший раз приїхали з чоловіком перед Новим роком. Удвох получили пенсію і взяли квитки на поїзд. Думали, хватить на три-чотири дні. А оказалося, тут ні за що не треба платить. То перед старим Новим роком знову приїхали. Удома маємо велике хазяйство. Оставили все на дочку і зятя. Дзвонимо їм вранці та ввечері — перевіряємо, чи попорали курей, качок, гусей і собак.

×