— З корабля на бал: на початку шостої ранку ще був у самій гущі подій біля Будинку профспілок у столиці, танці з "Беркутом", а потім глянув на годинник — і бігом на вокзал. О 5.59 — потяг у Донецьк, — розказує донеччанин Дмитро Коробко, 36 років. — Нахабно пройшов кордон "Беркуту" з цією штуковиною.
Тримає 2-метровий шматок дошки. Посередині вона обмотана синьо-жовтим прапором, на якому написано чорною фарбою "Донеччина". Збоку приклеєна скотчем листівка "Банду геть на шляху до Європи!". Це — фрагмент розтрощеного донецького намету, що знесли силовики під час штурму майдану Незалежності в ніч на 11 грудня. Дмитро привіз цю річ у Донецьк як символ революції.
Розмовляємо біля пам'ятника Шевченку, де розташований донецький євромайдан. Дмитро має юридичну освіту, де працює — не каже. На столичний Майдан приїхав увечері 6 грудня.
— Донецький намет у самому центрі був, армійський. У ньому жили 20 людей. Одразу біля входу — продукти. По центру — дрова. З обох боків — "буржуйки". Уздовж стін дерев'яні настили, на них — каремати, ковдри. У таборі не менше 50 знайомих із Донецька зустрів, — говорить українською.
— Побачив оголошення про нічну варту. Там усе чітко: перекличка, розбиття на групи. Моя зміна була з 3.00 до 7.00. За цей час наш патруль вивів із десяток нетверезих. На Майдані діє сухий закон. Але на території табору є торговий центр "Глобус", там працює нічний клуб. Близько п'ятої ранку вийшли звідти дві "піддаті" дівахи-мажорки років по 25. Почали зривати плакати з йолки (на Майдані каркас ялинки, обвішаний плакатами та прапорами, називають "йолкою". — "ГПУ"). Одна казала, що хоче показати дитині "нормальную йолку, *б...дь, а не эту *х...ню". Вивели ми цих панночок із Майдану, а поза ним вони вже кричали, що хотіли: "Вы еще Януковича просить будете, чтоб он вернулся!"
На Майдані виходять кілька газет з останніми новинами й порадами. У таборі — фейс-контроль. Але затесалися четверо гопників із Макіївки. Вони робили все, що скажуть. А потім упіймали їх із краденими речами. Бомжам не відмовляли — годували, одягали, бо був цілий терикон з одягу, що передали люди.
Хлопці на Майдані — залізні. У нас у наметі один був — більше 2 годин не спав. З такими людьми і "Беркут" здається горобчиком.
Наступного дня виходжу на вулицю — субота. Людей — не те що йти, а стати нема де. Весь Майдан — як забитий тролейбус. Субота! Вирішив приїжджати у будні — у вихідні і без мене вистачає людей.
9 грудня Дмитро Коробко приїхав у Львів.
— Їхній євромайдан здався пасивним — по кількості, як у Донецьку, — розповідає Дмитро. — Але їх підтримує мер. Про нього кажуть, що по вулицях ходить, і в трамваї його можна побачити.
Ми були в кафе з донецьким журналістом. Йому приходить повідомлення: затримали львівського фотографа Олега Панаса. Неофіційне пояснення — поширював фотографії "беркутівців", які били протестувальників на Банковій. Одразу подалися до обласного управління міліції, там за 5 хвилин зібралися кількасот мітингувальників. Питаю у ментів: не боїтеся, що вас зараз спалять прямо у будівлі МВС? У них в очах з'явився переляк жандарма, який почув таке, чого чути взагалі не можна. Народ вимагав начальника. Той вийшов — генерал-майор Олександр Рудяк. Запросив "на каву". Розповів, що Панаса затримали львівські, але за ухвалою Шевченківського районного суду Києва. Спочатку його звинуватили у крадіжці телефону, а потім наваяли серйозніші статті — заклики до безладів, збиток державному майну, хуліганство.
Панас і активіст "Дорожнього контролю" Андрій Дзиндзя досі заарештовані.
У Київ Дмитро повернувся 10 грудня вранці.
— Відразу побачив, що ситуація змінилася: дисципліна стала жорсткіша, ніяких бомжів. І фейс-контроль серйозніший, — продовжує Коробко. — Козаки ретельно за всіма дивляться. А на вході в мерію — обшукують. І це правильно.
Срочники, курсанти оточили всі провулки. Вони мерзли на Євромайдані зранку. А в нас проходив суботник — усі взяли ломики, дерев'яшки. Чистять від снігу та льоду, на сцені співає Тарас Чубай. Атмосфера напружена, а люди рубають лід і співають. Страху немає. Хоча там і жінки, і бабусі.
Було відчуття, що опозиція абсолютно не контролює Майдан. Люди повстали проти бандитської влади. І я думаю, Майдан не розійдеться. Політикам не довіряють. Змінився дух.
Поспілкувався з хлопцями із внутрішніх військ. Вони — із Сімферополя. Замерзли. Наші понаносили їм бочок із дровами, вогнища пересували. Спочатку ті не розмовляли. Дівчата приносили їм чай, бутерброди, кияни з термосами приходили. І видно офіцери плюнули — дозволили говорити. Хлопці казали, що проти людей не підуть.
Ми з товаришем через "Фейсбук" зв'язуємося з киянкою Ксенією. Вона пише: "Приїжджайте на Позняки". Вразило, як нас приймають — при тому, що вигляд у нас не дуже презентабельний. Хазяйка на якийсь час пішла, а нас — двох неголених і немитих донецьких неандертальців — залишила самих. Удома в неї 3-річна дочка Владислава. Я був приголомшений! Живе сама з дитиною, пускає ночувати, годує, поїть і залишає у квартирі. Причому вона не вірить у революцію, але поважає, що люди вийшли боротися.
Приятель приготував вечерю, вже збиралися спати. Я зайшов в інтернет — штурм! Метро вже не працює, товариш — із температурою. Виходжу на трасу, піднімаю руку, зупиняється перша машина.
— Ти за кого голосуватимеш? — питає.
— Я не голосувати буду, а морди бити, — кажу.
— Сідай.
Підбираємо дорогою ще одного хлопця — він утік із вечірки. Приїжджаємо. "Беркут" вивантажується з боку Прорізної. А перед барикадою стоїть ряд афганців — перекрили вулицю. Їхнє завдання затримати, поки люди ззаду готуються до штурму. Знають, що зараз їх битимуть, і стоять! Хлопці, що в мерії, теж вражають. Якщо туди зайде "Беркут", їх убиватимуть. А якщо й вийдуть звідти, то лише в наручниках. Вони це теж розуміють.
На Майдані людей менше, ніж "беркутівців". Десь півтисячі. Але вже за годину стає втричі більше.
Триває штурм самої кволенької барикади — під декоративним мостом на Інститутській. Стаємо з "Беркутом" стінка на стінку. Вони не б'ють, давлять. А ззаду наші підходять — усі в касках, готові битися. Раптом команда — підтягуватися до Будинку профспілок. "Беркутівці" прорвали нашу оборону. Знесли частину табору.
Біля Будинку профспілок штовханина. "Беркут" тисне, б'є по гомілках. Потім пускають газ. У горлі досі дере — хоча на обличчя я намотав шарф. "Беркутівці" збиваються в купу, намагаються прорватися, а наші підперли ззаду. Кричать: "Стоїмо!". Навіть якщо злякаєшся, уже нікуди не дінешся.
Тут на сцені у військовому "прикиді" з'являється Арсеній Яценюк — і риторика військова, йому не властива. А Кличко стає між нами і "Беркутом", з ним якісь хлопці, кричать: "Відходимо!". Це мені не сподобалося. Кличко щось каже, але я не чую. Почали падати люди — через тисняву чи від газу.
Прямо переді мною підкошується хлопчина. Ми хапаємо його під руки, нам коридор роблять ззаду. Повз барикаду, "Беркут" несемо через весь Хрещатик — бо "швидкі" ближче не під'їдуть. Доки тягнемо, він не приходить до тями.
Дорогою розумію, що йду по нашому намету. Бачу прапор. Там комунальники вантажать у машини наші речі. Вирішую, що стяг треба забрати. Відносимо хлопця до "швидкої" і я вертаюся. Піднімаю очі — "Беркут" стоїть навколо: бо це вже ними захоплена територія. Починаю витягувати прапор із-під ніг, а він заплутався. Беру його разом із дошкою під пахву і — навпростець. Глянув на годинник на вежі: 5.20. Із цією штукою через провулки за півгодини до потягу добіг.
Заходжу в "Хюндай".
— Ви з цим? — стюард.
— Так, — ставлю дошку в кут.
У Донецьку сідаю у 2-й тролейбус. Заходять контролери — бригада, яка мене добре знає. У них у команді жінка є. Грім-баба, по виду — електорат Януковича. Перше її запитання:
— Ну что? Когда этого *пи...ра рогатого скинут?
Зараз я люблю наш народ. Люди змінюються на Майдані. Починаючи з простих речей. Стоїш, приміром, у черзі по чай, а той, що перед тобою — не бере собі, а віддає тим, хто позаду.
27 потягів орендувала Партія регіонів для доставки на дводенний мітинг до Києва своїх прихильників із Донецька, Макіївки, Маріуполя, Краматорська, Одеси, Севастополя, Харкова, Херсона, Запоріжжя, Луганська. 300 активістів із Горлівки на Донеччині на пероні проводжав мер. Багато учасників кажуть, що відстоюють свої переконання безкоштовно. Інші говорили, що розраховують на компенсацію, але суми не називали.
3 
1
Коментарі
1