43% українців подією 2020 року називають епідемію коронавірусу. На другому і третьому місцях — війна на Донбасі та весняний жорсткий карантин. Далі у списку — підвищення тарифів. Ці події українці зарахували до негативних. Позитивною називають зведення автошляхів у рамках програми "Велике будівництво". Серед значних подій — місцеві вибори. Проте емоцій вони не викликали. Такі результати опитування фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва.
У новий рік країна входить з ухваленим державним бюджетом і переобраними місцевими радами.
— Україна цьогоріч виживала. Дасть Бог, доповземо до весни — тоді завжди легше. Але хочеться, щоб ми не виживали, а жили, — каже фахівець із конституційного права 48-річний Геннадій Друзенко.
Що вас найбільше зачепило 2020‑го?
— Музикант, волонтер Андрій "Ріфмастер" Антоненко рік сидить у в'язниці. А навіть не юристу очевидно — докази проти нього шиті білими нитками. Це повернення до часів Януковича, коли держава права тільки тому, що вона — держава. Це небезпечно. Бо знецінює боротьбу 2014 року, коли ми повстали за справедливість і закон один для всіх.
Які події вважаєте головними цього року?
— Пандемія перевернула світ, — вважає Геннадій Друзенко. — У нас вона показала нездатність влади керувати країною. Якщо 2019-й був роком зачарування, то 2020-й можна назвати роком похмілля. Він запам'ятався розчаруваннями.
У лікарнях бракувало кисню. Люди задихалися, а гроші з ковідного фонду віддали на дороги. Від коронавірусу в Україні за рік померли більше, ніж на війні за майже сім років.
На місцевих виборах народ показав: у нас виростає покоління регіональних лідерів, яким довіряють, на яких спираються. Із них може вийти альтернатива безпорадній центральній владі.
Ви кажете про похмілля від влади. Опитування показують, що підтримка президента Володимира Зеленського падає. У листопаді йому не довіряли близько 51 відсотка українців. За якими діями його оцінюють люди?
— Найбільше розчарувало, що ніхто з чиновників високого рангу не сів за злочини. В Україні є величезний запит на суспільну справедливість. Люди повірили, що нарешті до влади прийде хтось новий і дасть кожному катюзі по заслузі. Та ніхто зі знакових персон не опинився за ґратами. А в тюрмах — волонтери й ветерани. Громадяни вважають президента брехуном.
По-друге, це сахання влади під час пандемії. Повне закриття країни, коли було десятки-сотні хворих на день. І безпорадність, коли лік пішов на тисячі. У шторм люди шукають капітана. А бачать людину, яка записує відосики і живе у своєму вигаданому світі. З дивною реакцією на виклики пандемії пов'язане й економічне падіння. Замість боротися з монополіями, президент і його уряд почали тиснути на малих підприємців. А це кілька мільйонів активних громадян. Також члени їхніх родин, наймані працівники. Замість того, щоб спростити для них життя, їх намагаються першими пустити під податкову м'ясорубку.
Четверте розчарування — миру на Донбасі нема. Була деескалація і це народ оцінив. Був обмін полоненими — його теж помітили. Але це давно в минулому. Сьогодні перемир'я не існує. Спусковий гачок залишається в руках Москви. І жодної стратегії виходу з цієї кризи не проглядається. Що далі, то більше розуміємо — ні у президента, ні в керівника його офісу немає бачення.
Якщо зараз прочитати список претензій, які Володимир Зеленський озвучив до п'ятого президента Петра Порошенка перед виборами, то тепер це і його список. Він робить те саме.
— За рік система пережувала, перетравила і, перепрошую, спустила того зухвалого Голобородька в унітаз. Ця людина нічим не керує. Її тримають в інформаційній ізоляції — не доносять правди.
Порошенко говорив одне, а робив інше. Вважав — що добре для нього, має бути добре і для України. Насправді, часто виходило навпаки.
Зеленський живе у вигаданому світі. Країну дерибанять мародери. Тирять щось із корабля, який іде на дно. Тому більшість українців бачать зовсім інше, ніж показують президентські відосики.
1 січня буде 600 днів, як президент отримав владу. Цього часу достатньо, щоб показати результат?
— Наводжу приклад: Франклін Делано Рузвельт успадкував країну в найбільшій кризі з часів існування. За перші десять днів зробив банківську реформу. А за 100 днів — новий курс (заходи для подолання Великої депресії у 1933–1940 роках. — ГПУ). Він не знав точних рецептів, але пробував. Не шукав для себе комфортної ситуації.
Реформи не бувають розмазані тонким шаром. Їх треба робити, поки ти на хвилі й маєш великий кредит довіри. Зеленський перший рік змарнував. А далі став слабкий. Тепер змушений домовлятися — у нього немає більшості в парламенті. Це показало голосування за останні кадрові призначення і бюджет (за міністра освіти Сергія Шкарлета й міністра аграрної політики Романа Лещенка разом зі "Слугою народу" голосували "Опозиційна платформа — За життя", групи "Партія "За майбутнє" і "Довіра". За першого зібрали 226 голосів — мінімальну кількість для ухвалення рішення, за другого — 242. Бюджет разом із президентською фракцією підтримали "Батьківщина", групи "Партія "За майбутнє" і "Довіра". — ГПУ). У нього немає впливу на Міністерство внутрішніх справ. Аваков став самостійним гравцем. Зеленський не контролює навіть Службу безпеки, яка завжди була президентська. Гіршої кандидатури на голову СБУ, ніж Баканов, годі було шукати.
Зеленський втратив шанс. Поїзд пішов.
Як себе показав уряд Шмигаля під час коронакризи? Кілька разів йому пророкували відставку, але досі не змінили.
— Його єдина функція — вбирати негатив. У цій серветці є ще трошки сухого місця. Тому його тримають. Уряд показав, що не розуміє, що таке Конституція. Незаконно запровадив карантин навесні. Обмежив права і свободи людини, які за нашим Основний законом можна обмежувати лише в умовах надзвичайного чи воєнного стану.
Цей уряд далекий від західних стандартів. Вони вкрали більше як 20 мільярдів у хворих на коронавірус. Це призвело до смертей тисяч людей. Кисень не провели, концентраторів не закупили.
Парламент цього року працював не в турборежимі — не так швидко й ефективно, як 2019‑го. Частину ініціатив уряду ігнорували, прохолодніше ставляться до законодавчих пропозицій президента. Чому?
— Депутати не відчувають, що це їхній уряд. Головна функція парламенту в парламентській республіці — сформувати Кабінет міністрів. І підтримувати його діяльність. Якщо уряд розходиться з парламентом у принципових рішеннях — мають призначити новий. А в нас Рада сприймає Кабмін як підкидька. Коли рейтинги Зеленського зашкалювали, це всіх дисциплінувало. А сьогодні в депутатів уже немає відчуття, що їх витягли з грязі в князі. Зарплати в конвертах зіграли свою роль — про це пишуть багато видань. Нардепи розуміють, що вдруге вони туди не пройдуть. Тому частина намагається заробити зараз. За що платять, за те й голосують. Частина відчула свою вагу і не хоче бути тільки кнопкодавами. Це робить і так неефективну систему управління непрогнозованою.
Що показали результати місцевих виборів? Хто керуватиме в регіонах наступні п'ять років?
— Донедавна українці вірили, що лампочка в під'їзді не горить, бо президент поганий. Тепер зрозуміли — міський голова у житті кожної людини вирішує набагато більше. Дороги, каналізація, сміття, школи, дитячі садки, опалення — це відповідальність місцевої влади. До неї зросла довіра. Збільшилися ресурси завдяки реформі децентралізації. І народ почав шукати ефективних мерів. Результати місцевих виборів обнадійливі — українці не купуються на порожні обгортки.
Як за рік змінилися позиції Петра Порошенка, Юлії Тимошенко, Юрія Бойка? Втримаються у вищій лізі політики до наступних виборів?
— Найімовірніше, так. Партії Порошенка і Бойка віддзеркалюють інтереси частини суспільства. Перша притягнула радикальну партіотичну спільноту, друга — підтримує ностальгію за Радянським Союзом.
У Тимошенко є шанс мати свої 5 відсотків. У неї є ядро, яке вірить Юлії Володимирівні, незалежно від того, що вона робить, що говорить і яку зачіску носить.
З другого боку — попри всі проколи Зеленського — його рейтинг майже не перетікає старим політичним елітам. Бо Україна біднішає, а вони стають заможніші. Тому громадяни шукають на роль лідера людину не з політики. Таким виявився Зеленський.
Далі до влади мають прийти не просто люди з поза системи. А які протистоять системі. Знають, що таке державна машина, але яких вона не змогла приручити. Це люди, які мають іншу систему цінностей — ніж нинішня еліта.
Назвіть когось із таких людей.
— Полковник Сергій Кривонос. Якби рік тому не піддався спокусі генеральських погонів і не пішов з армії в Раду національної безпеки й оборони. Він воював. Його полк спецназу був одним із найкращих у світі. Підвело, що всі військові звикли виконувати накази, а не обговорювати їх. Тоді він так і не став політиком. Але, думаю, у нього ще є шанс.
Можна шукати таких людей у всіх сферах. За 30 років виросли ті, хто може показати професійність і незгоду грати в огидні правила старого політичного класу. Треба шукати "міцних горішків".
Найближчим часом може з'явитися нова політична сила?
— Сподіваюся. В країні визрів сильний запит на наведення порядку й однакові правила гри для всіх. Він поєднує схід і захід. Також є запит на сильного лідера.
Якщо вдасться згуртуватися військовим, ветеранам і волонтерам, це буде перспективний проєкт. Свого часу Порошенко зробив усе, щоб він не виник. Але сьогодні завдяки слабкості Зеленського цей запит поновився.
Другий перспективний проєкт може вирости з регіональних еліт. Якщо в Івано-Франківську 98 відсотків городян розмовляють українською, то в Сіверськодонецьку — з точністю до навпаки. Одні дивляться на схід, другі — на захід. Та коли доходить до безпеки, оборони, інфраструктури, стабільної валюти, зрозумілих правил гри, інтереси Франківська і Сіверськодонецька збігаються. Це еволюційний спосіб делегування повноважень нагору.
Або сильний лідер, який наведе порядок згори. Або державність проростатиме знизу. В обох проєктів є перспектива.
Цього року в нас не було прогресу в питанні Криму й Донбасу.
— І ще довго не буде. Український внутрішній валовий продукт у 13 разів менший за російський. Коли Крим анексували, там було велике військове угруповання, ми мали шанс опиратися. А здали без опору, росіяни закріпилися. Видавити їх військово Україна неспроможна. Санкції навряд змусять Кремль відступити.
Історична логіка показує, що Росія може повернути землі справжнім господарям, тільки коли потрапляє в кризу. Так було століття тому під час революцій чи під час розвалу Союзу. Років 20–30 треба чекати.
Маємо швидше розбудовувати те, що у нас під контролем. Створювати територіальну оборону, модернізувати армію, відроджувати військово-промисловий комплекс — маємо тверезо дивитися на реалії та нарощувати м'язи.
Судова реформа наступного року зрушить із місця?
— Не бачу сенсу в судовій реформі без радикальної конституційної. Час привести наш Основний закон у відповідність до реалій і суспільного договору, який зараз маємо. Україна давно до цього дозріла. Нам треба нова Конституція і нові базові правила гри. А тоді — в рамках конституційної — можемо говорити про судову реформу.
Як змінилася країна за час коронавірусу?
— Як народ українці виявилися більш готові. Для нас це не було таким шоком, як для Західної Європи чи Америки. Ми звикли виживати. Але ця криза показала неефективність держави.
Яке наше головне завдання на наступний рік?
— Повернутися в реальність. Вийти з року похмілля. Ковтнути свіжого повітря і відкрити друге дихання. Нам треба повірити в себе. Почати змінювати свою долю. Ми на це заслужили. 2021-й рік має стати роком справжності.
Працював у Німеччині та Сполучених Штатах
Геннадій Друзенко — киянин. Батько — інженер, мати — економістка.
Закінчив Київський національний університет ім. Тараса Шевченка.
Працював секретарем-референтом Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира Романюка.
2008-го став магістром права в шотландському університеті Абердина. У 2009–2010 роках у Міжнародному центрі Вудро Вільсона у Вашингтоні досліджував роль суддів у творенні політики. Працював в Інституті міжнародного порівняльного права Макса Планка в німецькому Гайдельбергу.
Очолював Центр європейського та порівняльного права Мін'юсту України.
Співзасновник і керівник Першого добровольчого мобільного госпіталю ім. Миколи Пирогова.
Досліджує конституційний дизайн в Університеті Індіани у США.
З дружиною Світланою виховують доньку Таїсу й сина Максима.
Тричі пройшов різними маршрутами шлях Святого Якова. Це паломницька дорога до собору в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела. Там зберігаються мощі одного з 12 апостолів — святого Якова. Щорічно маршрут долають 200–300 тис. людей. Загальна довжина маршруту близько 800 км.
3 
1
Коментарі