"Деякі українські міністри живуть у Москві"

 

— У разі входження в Митний союз, українці цього не сприймуть. Почнеться спротив, — каже генерал-лейтенант Служби безпеки 67-річний Олександр Скіпальський. — У нас дуже великий потенціал захисту. Тисячі офіцерів, які складали присягу, не дадуть просто так здати суверенітет. Чечня видаватиметься Москві походним маршем. Змінилася й багатонаціональна Росія. Читав татарську пресу — настрої дуже радикальні. У разі експансії Росія сама ризикує розвалитися.

Олександр Скіпальський зустрічає в сірих генеральських штанях із лампасами і кителі.

— От, вирішив дістати, — поправляє краватку. Запрошує до кабінету з масивними темно-червоними меблями та шкіряним диваном. На стінах — сувенірні монети в рамах та картини з козаками. Показує на столі вирізьблену з дерева черепаху. — Мрію зробити таке своїми руками. Поки що досвіду мало. Виходять тільки підсвічники, — сміється.

Чому в Україні все йде так важко?

— 25 поколінь українців після Київської Русі жили без власної держави. Мають хуторянське мислення — пристосовуватися, сховатися, а не боротися у відкритому бою.

У 1990-х був шанс, що події підуть інакше?

— Катастрофа в тому, що до влади не прийшли національно-патріотично налаштовані люди. У мене 100-відсоткова інформація, що президент Кравчук прибув на ІІІ з'їзд Руху з указом про призначення Чорновола прем'єр-міністром. Проте прорадянські сили отримали інформацію й не допустити цього альянсу. Включилися спецслужби. Рухівці відмовилися від посад. Заявили, що переходять у конструктивну опозицію. До кого? До своєї держави? Кравчук зробив ставку на стару радянську номенклатуру, що і призвело до теперішнього стану.

Яку роль тоді виконували спецслужби?

— Коли почала заводитися бацила олігархічного капіталу, СБУ не забезпечила рівномірного розподілу національного багатства. Навпаки, в силу особистої зацікавленості тодішніх керівників, допомогла передати його в руки кланів.

Чому так сталося?

— Не відбулося процесу люстрації. Діяти треба було мудро, бо такої кількості агентури колишнього КДБ, як в Україні, не було в жодній із країн соцтабору. Було багато провокацій. Найважливішою операцією російських спецслужб став Харківський собор 1992 року, який проголосив УПЦ Московського патріархату. Потім боротьба перейшла на вищі щаблі. Радники президента Кучми підказували йому пошвидше проводити приватизацію, яку вони ж і контролювали. До влади приходили люди, яких розставляв Дмитро Табачник як голова Адміністрації президента. А національно свідомі кадри вибивали.

Як це відбувалося?

— Президент зупиняє погляд на якійсь кандидатурі й доручає підготувати резюме. Чиновники збирають інформацію, зокрема і в СБУ. Не бажаючи просування цієї людини, в резюме роблять акцент на негативі. Кучма був вимушений ставити тих, кого йому підсовували.

Касетний скандал, історію з Ґонґадзе — робили саме ці люди. Табачник, Литвин, Медведчук — хто з них на посаді голови Адміністрації президента думав за країну? Де резерв національносвідомих, професійних кадрів? Нема. Його вихолостили, розмазали ще в зародку. Хоча люди, які мислять державними категоріями, є і на Донбасі, і у Львові, і в Києві.

Їх до влади не пускають чи вони самі туди не йдуть?

— Не пускають. Але ще фараони писали, що порядних людей у владу треба заганяти палицею. Порядна людина — скромна, не буде пробиватися ліктями, підкупляти.

У чому головна помилка нинішнього президента?

— Він будує владу, що не сприймається українцями, виглядає окупаційною. Навчитися говорити українською — це добре. Ще треба стати українцем у душі — не боротися з нашою культурою, не давати владу людям, які перекручують історію, викрадають архіви. Треба будувати українську Україну. Натомість влада нав'язує все російське.

Янукович це робить свідомо?

— Він легко піддається на байки різних табачників. Ті підкидають йому думку, що можна нехтувати інтересами корінних українців під виглядом захисту інших національностей.

Можливо, ми перебільшуємо втручання Кремля?

— У Росії страшна демографічна ситуація. Християн, православних ось-ось буде менше за мусульман. Нема кого призивати в армію. Україна з її 45-мільйонним населенням є потенційним донором для Росії.

Москва впливає в Україні на багато що?

— Можу з власного досвіду запевнити: призначення головою Нацбанку Ігоря Соркіна, чий батько займає одну з ключових посад у "Газпромі", не відбулося без узгодження з Путіним. Усі фінансові оборудки проходитимуть за погодженням Кремля. Під таким прицілом перебувають також економіка, політика, ослаблені Збройні сили. А в гуманітарній сфері сидять табачники.

На чиєму боці будуть силовики у разі конфлікту?

— По обидва боки.

Ви працювали на посаді керівника СБУ в Донецькій області. Чи тісно тамтешня еліта пов'язана з Росією?

— 90 відсотків вітають Україну. Вітали мою українську мову. Треба було з ними працювати. Я писав доповідну Віктору Балозі (2006 року, тоді він очолював Секретаріат президента. – "ГПУ") з вимогою вести роз'яснювальну проукраїнську роботу на Донбасі. Людям треба дати можливість відчути себе українцями. Вони це сприймуть. Але доповідна лягла під сукно.

Україна впродовж останніх 20 років кілька разів змінювала вектор зовнішньої політики. Як за таких умов працюють спецслужби?

— Вектор не мінявся. Були лише незначні коливання. Справжня зрада настала з підписанням Харківських угод. Випустили затриманих російських розвідників, які нахабно проводили підривну діяльність проти України. Заплющили очі на антиукраїнські організації, 90 відсотків яких утримуються за російські гроші. А безкарність породжує нахабство. Тим часом деякі українські міністри живуть на Арбаті чи Рубльовському шосе в Москві. Туди їхні підлеглі змушені возити документи на підпис.

Кажете про колишнього віце-прем'єра Бориса Колеснікова?

— Навіть у Януковича тьохнуло серце, і він кількох подібних не ввів до складу нового уряду.

Наступні два роки називають визначальними для України. Як вони пройдуть?

— Ліквідувати нашу державу нахабно й відкрито влада не наважиться. Москва сподівається на поступовий рух у її бік. Навіть молекули металів зростаються під постійним тиском. Але наші олігархи теж не хочуть у Росію. Їх там нічого доброго не жде. Тому можливий варіант розчарування Януковича в Росії і поворот до Європейського Союзу. Але в такому випадку треба випускати Тимошенко й Луценка, а не нарікати на європейців, які вимагають звільнити політв'язнів. Підемо в Європу — Росія замовкне. Українці за ментальністю — природні європейці. Нам зручно жити за європейськими правилами. Тому Янукович і надалі балансуватиме.

Скільки треба часу, щоб більшість українців позбулися рабської психології?

— Наступне покоління буде абсолютно вільне. По молоді це добре видно. Тому Росія і поспішає.

×