Війна на війні. До чого призведе гризня у провладних колах

Останній рік багато експертів часто з подивом для себе усвідомлюють: новини про те, що відбувається в країні, ми дізнаємося із зарубіжних видань.

Позиція генерала Валерія Залужного стає нам відомою зі статті у виданні The Economist. Президент Володимир Зеленський йому відповідає у інших виданнях. Теж зарубіжних.

А в українському інформпросторі: оптимістичні відео Зеленського, бравурні вкиди з Офіса президента. І веселий гармидер в Єдиному марафоні у стилі "Всьо харашо, прєкрасная маркіза".

На тлі суперечливої інформації з різних джерел обиватель затурканий і зневірений. І це породжує неймовірної сили срачі у соціальних мережах.

І так по кожному з питань.

Але особлива напруга в суспільстві від того, що зараз є видимим конфлікт між військовим і політичним керівництвом країни. А на війні такий конфлікт - страшний. Тим більше, що ми пам'ятаємо українську ментальну традицію від часів Руїни: "Виграти всі битви і програти війну".

Що не так з комунікацією в країні?

Михайло Подоляк у своїй статті у NV, зокрема, зазначив, що конфлікту між Зеленським і Залужним не існує, а усі чутки про конфлікт - домисли і конспірологія. Або навіть ворожа ІПСО. І Офіс президента не збирається коментувати конспірологію.

Дивно. Дивно, де вчили Подоляка ігнорувати проблему? І такій дикій комунікації?

Конспірологія? А зняття керівника ССО Віктора Хоренка без погодження Залужного?

Тут прослідковується елементарне нерозуміння європейського середньовічного принципу сеньйорату: "Вассал мого вассала - не мій вассал". Так ми дограємося до того, що Зеленський відмінить основну базову аксіому, на якій стоїть армія: принцип єдиноначальності. І стане призначати командирів бригад чи батальонів, не інформуючи при цьому головкома.

Порущення базових військових принципів - не привід для конфлікту?

Зеленський буквально перед виходом статті Залужного підкреслював: хоч 500 метрів, але кожного дня. Наступаємо.

А Залужний, хоч у статті нічого не говорив про наступ, але там чітко читається: поки не буде достатніх ресурсів - наступати не можна. І це може не подобатися Зеленському. Бо немає перемог - немає аплодисментів. Народ ремствує. Рейтинги падають.

Це головний привід для конфлікту: армія, яка не радує, а ставить умови. Кобениться.

Тобто приводи для надування губ є і у військових, і у політиків.

Феномен Безуглої

Підтвердженням конфлікту є якраз атака на Валерія Залужного. І тут не лише "війна" у Фейсбуці від Мар'яни Безуглої. Тут і Арахамія теж вставив свої п'ять копійок. Основний аргумент в комплекті докорів від політиків до військових: де план війни? Який задум на 2024 рік?

І "піджаки" (так військові називають дотичних до війни цивільних) не розуміють три прості речі:

1. Військова таємниця має стосуватися дуже вузького кола людей. Бо розкажи трьом депутатам - і завтра вже якийся російський Штірліц відстукає все Володимиру Путіну. Ми он вагнергейт ще досі розгрібаємо.

2. Планування можливе лише за наявності зрозумілих ресурсів. А якраз їх не може забезпечити політичне керівництво. У нас неясно з фінансуванням. У нас провали у зовнішній політиці. І провал в мобілізації. І це саме Зеленський не підписав закон про зменшення призовного віку з 27 до 25 років (а значить, автоматичного збільшення потенційних бійців на 300-400 тисяч).

3. Стратегічний рівень планування передбачає кілька планів. Бо ми рахуємо, і противник будує якісь плани. Як ви уявляєте планування наших дій проти Росії? За передбачуваних нами ресурсів противника. А потім бац - і Путін проводить додаткову мобілізацію на 300-400 тисяч мобіків. І все - наші плани застаріли. Бо ворог задіє додатковий ресурс. Ну чи Китай почне продавати РФ не тільки дрони, а і снаряди. І ситуація знову зміниться. Оперативне реагування на нові виклики - ось в чому суть грамотної роботи Генштабу.

Тобто дорікання з Офіса президента Залужному через рот Мар'яни Безуглої - це якраз і є наїзд політиків на військових. Це до стосовно того, хто почав.

Генії комунікації

Відповідно, конфлікт є. І намагання Подоляка заявляти, що такого не має - це множити нову даність: Офісу президента довіряти не можна.

Стратегічно неправильно діють наші можновладці. Вони розмовляють з суспільством, як з маленькими дітьми. Завжди недоговорюють, маніпулюють або відверто брешуть.

Але парадокс ХХІ століття якраз в тому, що не можна доносити один меседж виключно до однієї групи.

Все сказане говориться у загальний інформаційний простір. І якщо Подоляк щось скаже для наївної частини виборців у стилі вже згадуваного "всьо хорошо, прєкрасная маркіза", то воно буде ретрансльовано через інші комунікативні канали до тих, хто єдиний марафон не дивиться.

І уже в опозиційних телеканалах, ютуб-каналах та інших соціальних мережах сказане розберуть на атоми і прокоментують. І зроблять свої висновки.

Те саме зроблять експертні середовища в Україні. А потім аналітичні центри в посольствах і за кордоном.

І настає неприємний момент: виявляється, що влада намагається маніпулювати народом. Але ж те, у що повірять наївні виборці, зовсім "не зайде" розумним і знаючим.

Що, звичайно ж, не додасть владі поваги в очах експертних кіл тут і за кордоном.

І веде потім до провалів у зовнішній комунікації та так званої втоми від України. Бо якщо ви намагаєтесь весь час "ліпити горбатого" перед союзниками, вважаючи їх такими ж наївними, як і ваша основна електоральна група - від вас заморяться.

 

Якою ж має бути комунікація?

Подоляку хтось мав би роз'яснити: якщо суспільство схвильоване конфліктом між головнокомандуючим та верховним головнокомандувачем, з суспільством треба говорити про цей конфлікт. Або запевнити, що конфлікт - це хвора уява експертів, посольств союзників та іноземних ЗМІ.

А для цього можна використати просту (але й складну) методику сімейних психологів. Де вам скажуть, що конфлікт у сім'ї неминучий. Водночас вам порекомендують спокійно поговорити. Можливо, й у присутності психолога як модератора.

Про суть конфлікту і способів його вирішення чи оптимізації.

Де сіли б за стіл (можливо, і без Андрія Єрмака з Подоляком - але куди ж без них) Зеленський, Залужний, Умєров, Данілов, Шмигаль та Кулеба. І почали говорити по ділу і не в різких тонах.

Де Володимир Олександрович попросив би на майбутнє головкома давати почитати йому статті в зарубіжні ЗМІ до їх виходу.

А Залужний би попрохав верховного погоджувати з ним кадрові питання.

А потім вийти на спільний брифінг. І щоб там були й вітчизняні ЗМІ. А серед них - не тільки Наталія Мосейчук. І на цьому брифінгу сказати, що якщо якісь непорозуміння і були - то вони вичерпані.

Їхні (хай і не щирі) посмішки точно заспокоять суспільство.

Бо поки що навіть Віталій Кличко в інтерв'ю "Шпігелю" заявив, що Україна рухається до авторитаризму і може перестати відрізнятися від Росії, де "все залежить від примхи однієї людини".

Чи Кличко теж помиляється і використовує прийоми конспірології? А Філатов? А експертне середовище? А переважна більшість голів громад (не на камеру)?

Просто лише в уяві стовпів Офіса президента "народ і партія єдині", а суспільство в одному строю з президентом. А насправді порушення свободи слова в країні та "централізація децентралізації", адміністрування зверху самоврядних органів що далі, то більше стає очевидністю.

І виявляється глибокий парадокс: країна, яка надриваючись, бореться за цивілізаційні цінності - сама виявляється заручником влади, яка ці цінності не сповідує.

А все починається не просто з недостатньої комунікації. Чи комунікації влади з суспільством, як з підлітками. А з відсутності комунікації взагалі.

А комунікація з суспільством - обов'язкова функція державних інституцій. Обов'язкова.

Поки що "двійка".

×