Війна і мир. Закулісся перемовин і про що говорять українці на кухні

Середина літа стала сезоном соціологічних досліджень серед європейців щодо російсько-української війни. Як уже писала Gazeta.ua, нове дослідження від Європейської ради із міжнародних відносин (ECFR) продемонструвало, що на Заході не бачать і не розуміють, як Київ зможе перемогти Москву.

Українські соціологи також провели опитування, котре продемонструвало певну зміну настроїв українців щодо продовження війни. Опитування проводили в тиловій частині України, але у путінській війні тил не має традиційного значення безпеки, він зазнає постійних обстрілів та втрат.

Неочікувана сенсація

Опитування у Європі проводилось серед громадян 14 країн ЄС та України. Отже, європейці схильні вважати, що Київ не переможе Москву на полі бою. Від третини до половини опитаних вважають, що війна закінчиться перемовинами, і до 31% (мешканці Греції) вважають перемогу РФ найбільш ймовірною. З усіх опитаних країн лише в Естонії переважає думка щодо можливості перемоги України (38%). А більшість українців (58%), за висновками європейських соціологів, упевнені, — наші захисники зможуть перемогти й Україна може розраховувати на підтримку міжнародних партнерів.

А от підсумки опитування та їх аналіз, проведені вітчизняними соціологами - центром імені О. Разумкова на замовлення видання "Дзеркало тижня", - сприймаються засобами масової інформації, здебільшого закордонними, як сенсація.

Отже, 44% українців готові до мирних перемовин з Кремлем. І це лише офіційно. А якщо додати тих, хто на загал може говорити про "кордони 1991 року", а вдома на кухні казати: "швидше б уже ця війна закінчилась", то цей показник може бути більшим, щонайменше наближатись до 50% позначки. Вони губляться десь між зазначеною офіційною позначкою та часткою тих, хто не готовий до мирних перемовин – таких 35%.

Водночас, опитані не готові до жодних реальних поступок, яких прагне Володимир Путін і навіть не в якості підсумку мирних перемовин, а як можливість для їх початку. Наші співвітчизники не готові погодитися із визнанням російського статусу чотирьох частково окупованих областей України – Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької.

Більше того, Володимир Путін вимагає, аби з тих частин цих областей, котрі контролює українська влада, були виведені українські війська.

Варто додати, що 69% тих, хто вірить у перемогу, вважають, що вона можлива лише у разі, якщо Захід допоможе нам людським ресурсом.

Психологічний роздрай

Загалом, результати всього дослідження вказують на певну внутрішню суперечність тих, хто брав участь в опитуванні. Паралельно існують думки: як ті, що у загальному політичному й громадському мейнстрімі і їх висловлюють соціологи, так і ті, як ми вже зазначили, що їх висловлюють кухнях лише близьким знайомим і родичам. І не тому, що українці чогось бояться, а тому що не хотіли б сприйматися навіть для самих собе як громадяни, котрі готові поступитися національними інтересами і територією своєї Батьківщини.

Отже, як зазначив політичний журналіст Віталій Портников, існує громадське й "кухонне" сприйняття реальності.

У цьому розрізі цікавими є результат опитування щодо того, чи погано бути, так званим ухилянтом. І 46% опитаних вважають, що в цьому немає нічого поганого, тільки 29% - мають протилежну точку зору. Але не варто перебільшувати значення саме цієї громадської думки. Вона може бути певною інформацією для роздумів і корекцією дій президента Володимира Зеленського, котрий і без того робить чимало й що може для того, аби запустити процес перемовин між Україною та Росією, але звісно так, щоб Київ не пішов на ті поступки, що їх вимагає Володимир Путін.

РФ бажає не перемовин, а перемоги

Для того, щоб відбулися реальні перемовини, потрібно двоє учасників. Потрібно, щоб справжня, а не декларована цікавість була не лише з боку України, а й Росії. Тим більше, що в Україні, скажімо, проводиться опитування суспільства, а в Росії населення готове жити наративами, запропонованими президентом РФ Путіним та офіційною пропагандою. Таким чином, можливостей для маневру в Путіна та його оточення більше, ніж в української влади, яка все ж таки є владою електоральної держави і змушена орієнтуватися на свої подальші політичні й життєві перспективи.

Але питання не в нас, а в тому, наскільки РФ бажає будь-яких перемовин з Україною? І воно не закрите. Адже ті умови, що їх висуває Володимир Путін як можливість початку перемовин, стартом навіть з натяжкою назвати не можна.

Вони більше схожі на інструмент для внесення світоглядного хаосу та дестабілізації ситуації в Україні та для полегшення можливості окупації нових українських територій.

Ми, з огляду на різні обставини, а здебільшого, на всі 10 років війни, не віримо в те, що Володимир Путін зацікавлений у мирному закінченні війни шляхом перемовин з Україною, бо вся його стратегія і тактика вказує, що він прагне повністю підкорити Україну. Точки зору ні української влади, ні людей, ні навіть колективного Заходу Володимиру Путіну просто не цікаві. Але, вочевидь, до того моменту, доки він може сподіватись на подальшу економічну співпрацю з країнами Глобального Півдня і допомогу Китаю у переозброєнні своєї армії та зміцненні військово-промислового комплексу РФ.

Отже, міряти градус українського суспільства в ніші бажання чи не бажання перемовин з російським агресором, звісно, треба, але, водночас, варто усвідомлювати, що ні громадянське суспільство, ні українська влада на цей процес не впливають.

Час – основний союзник Путіна

Путін упевнений, що час є його великим союзником.

Важка ситуація на фронті, спровокована тривалою відсутністю постачання озброєння від партнерів, перевела війну в стадію затяжної зі ставкою Росії на виснаження України.

Це саме те, що на думку Путіна, приведе його до мети. У Росії ніхто не сприймає українську державу як суб'єкт для перемовин, лише як об'єкт для поневолення.

Окрім того, Путіну відомі проблеми корумпованої державної машини під ручним управлінням Банкової. А це додатковий ґрунт для російських ІПСО, здатних підірвати в шість разів меншу Україну зсередини.

Водночас, за неможливості переобрати владу через воєнний стан і небажання президента Зеленського якісно перезавантажити уряд, думка про те, що Україні треба зупинитися, видихнути, провести вибори й підготуватися до повторного нападу агресора, викликала широку, гостру дискусію в інтелектуальній спільноті.

Певна її частина - опоненти переговорів про заморожування конфлікту вважає, що перепочинок дасть змогу видихнути й згрупуватися саме Росії. А те, що Україна якісно перезавантажить — не факт. Також є ризик, що перемир'я або заморожування відволічуть Захід, і ми вже ніколи не повернемо його уваги. Тому, нам потрібно мобілізуватися й далі боротися за себе.

За ширмою – серйозні рухи

Однак на те, що переговорні процеси активізувалися, вказує низка заяв президента Зеленського, зроблених після невдалого для України Саміту миру. За даними закордонних медіа, другий раунд Банкова планує до виборів у США і, можливо, із запрошенням Росії.

Також очевидно, що глава української держави відійшов від своєї попередньої Формули миру. Зеленський уже анонсував новий план миру, на розроблення якого, за його словами, в України піде кілька місяців – до листопада. Водночас, з'явилася публічна позиція президента щодо можливості переговорів через посередника у форматі зернової угоди, укладеної в Стамбулі. Ну й іще одним важливим сигналом стало публічне відсилання Володимира Зеленського до референдуму, який він готовий провести, "щоб, ухвалюючи рішення, опертися на волю народу".

Низка експертів вважає це правильним технологічним ходом Зеленського, котрий ризикує поставити підпис під результатом переговорів, що може не відповідати завищеним очікуванням суспільства. Й обвалити рейтинг. Не забуваймо, що захоплюватися переможним марафоном єдиних новин і сидіти в теплій ванні небезпечно не тільки для президентів, а й для народів.

Окрім того ситуація ускладнюється відсутністю розуміння, чого хоче сама Україна. Немає внутрішньої чітко виписаної формули, що таке для нас перемога, яку б парафували і влада, й народ. Як немає й чесної дискусії про те, що в ситуації, яка склалася, є реальним, а що — нереальним.

Україна, заплющивши очі й заткавши вуха, як і раніше, публічно орієнтується на збереження та повернення всіх територій до кордонів 1991 року. А наш президент з одного боку стверджує, що ніколи не віддасть Крим. З іншого, зовсім недавно під час виступу в Інституті Рональда Рейгана Зеленський зробив несподівану й важливу ремарку: "…коли ви кажете про територію, то маєте розуміти, що нам потрібно передусім рятувати людей і державу".

Водночас Захід давно вважає перемогою подальшу євроінтеграцію України, збереження демократії і якщо не вступ, то активне співробітництво з НАТО. Навіть за умов втрати частини територій.

Адже вирішення питання війни Росії з Україною тільки для України є основним. Для решти це — частина гри. Путіна, як і раніше, цікавить картинка зібраних земель колишнього СРСР, що була у нього в голові напередодні повномасштабного вторгнення, коли Росія почала висувати ультиматуми стосовно НАТО та ін. Диктатор думає про закріплення багатополярного світу, скасування санкцій, та все-таки, поновлення відносин із Заходом тощо.

Водночас згідно з його планом, Україна має повністю роззброїтися, відмовитися від НАТО й припинити бути антипутінським проєктом.

Власні резони для припинення війни має й Захід. Адже крім ядерного Путіна, є ядерна Північна Корея, є відносини та глобальна конкуренція з Китаєм, є Ізраїль, ХАМАС, Іран… Для Заходу Україна — справді важливий пазл, але лише пазл. Місце й роль України, яка самовіддано бореться за себе, остаточно досі ще не визначено.

Тому переговори тривали завжди. Іноді вони були глухішими, іноді більш-менш виразними. Але вони постійно велися через Туреччину, Катар, Арабські Емірати та Саудівську Аравію. Відносини з росіянами підтримували й Держдеп, і ЦРУ, й Україна через ГУР, і Єрмак по лінії СЗР (службі зовнішньої розвідки РФ). Ще в лютому 2024 року була історія з активізацією переговорів на стамбульській основі. Але, як тоді стверджували джерела в офісі президента, глава ОПУ Єрмак перервав комунікацію, що активізувалася, пояснивши це тим, що її варто продовжити після швейцарського Саміту миру, який посилить позиції України. Схоже, з посиленням позицій не склалося. Ну що ж, впевнено рухаємось до листопадових можливостей.

×