Гарна новина для України: Зеленський уже не президент

Поспівчувайте мені: я вже втомився заспокоювати всіх близьких і знайомих, переконуючи, що війни не буде, бо вона нікому не потрібна.

Але російські політики продовжують виголошувати хамські за формою й погрозливі за змістом тиради. Не відстають від них і пригодовані Кремлем пропагандисти.

Представники адміністрації Джозефа Байдена, як і досі, бавляться в невизначеність. Промовляють правильні слова, які вже давно сприймаються, мов білий шум. Кажуть про неминучі та болісні санкції, які будуть вжиті щодо Росії вразі нової агресії проти України. Але, що цікаво, ніхто не може домогтися від речників Білого дому бодай якоїсь конкретики. Зрештою, терпець урвався навіть у найвищих представників дипкорпусу США. На початку січня 25 американських дипломатів звернулися з листом до президента Байдена й зажадали вичерпного переліку санкцій, які неодмінно будуть запроваджені у відповідь на агресивні дії РФ. Реакція Білого дому, звісно, – мовчання.

В американських і європейських медіях суцільна істерія. Не відстають од них і українські ЗМІ. Журналісти, які вже набили руку, пишучи про жахи Covid-19, переключилися на українську тему. Пасажі ті самі: ми всі помремо!

Яка реакція Банкової? Пристрасне, багатослівне, сповнене закликів до патріотизму відеозвернення президента Володимира Зеленського до Андрія Шевченка. У січні улюбленця всієї України поперли з тренерської посади італійського клубу "Дженоа", де він протримався лише два місяці. Шева, повертайся! – закликав Зеленський. – Ти наш, ти не їхній, ми чекаємо на тебе!

Сама стилістика висловлювання – біль і туга, яка бриніла в словах президента, – нагадала мені лист Миколи Гоголя до Михайла Максимовича: "Киньте ту Кацапію і їдьте в Гетьманщину. Для чого і кому ми жертвуємо всім. В Київ! В давній, в прекрасний Київ! Він наш, він не їхній". Не знаю, чи надихався сценарист, який лабав відосик президента, рядками славетного Гоголя, але патетичний запал співмірний. От, зрештою, і все, що сказав очільник держави у ці тривожні дні.

"Якщо завтра війна", то, вочевидь, мали б спостерігатися відповідні дії. Найперше завдання – консолідація політичної еліти й усього суспільства. Ми щось чули про відповідні консультації лідерів політичних партій? Ні. Бачили спільну пресконференцію Володимира Зеленського, Петра Порошенка, Юлії Тимошенко, Кіри Рудик і Юрія Бойка? Маємо їхню колективну заяву: представники різних політичних партій у цей важкий час готові зберігати єдність з метою захисту суверенітету й територіальної цілісності нашої країни… Можна не дослівно. Можна по-іншому. Але суть мусила б бути саме такою: всі політичні чвари залишаємо за дужками, всі зусилля – на консолідацію суспільства і мобілізацію ресурсів задля протидії російській агресії. Не чули ми таких слів. Не бачимо й єднання політичної еліти.

Може, пан президент скликав Раду національної безпеки і оборони, аби обговорити нагальні кроки в напрямку забезпечення обороноздатності України? Ні. Може, ініціював позачергове засідання Верховної Ради, щоб парламентарії заслухали доповіді міністра оборони Олексія Резнікова й головнокомандувача Валерія Залужного? Ні. Може, виступив перед командним складом Збройних сил? Відвідав лінію фронту? Підбадьорив солдат, які під снайперською оптикою днюють і ночують у промерзлих окопах? Ні.

Що ж зробив наш верховний головнокомандувач? Правильно, записав чуле звернення до Шеви. Вдалий хід для фінального виходу команди КВК. Після стьобу і ґеґів потрібен милий і позитивний акцент. Щоб публіка йшла із зали, переживаючи теплий акорд, а не бажання придушити когось із продажних чиновників. Прикрість тільки в тім, що пан Зеленський досі мислить і реагує на світ, мов фронтмен гумористичного шоу. Але нікому (чомусь) не смішно.

 

19 січня Київ відвідав держсекретар США Ентоні Блінкен. Зустрівся з президентом України. Потім була спільна пресконференція з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою. Очільник українського МЗС сказав, зокрема, такі слова: "Найбільшим досягненням Росії сьогодні буде сіяння паніки, зневіри в українському суспільстві і розхитування нас зсередини. Тому ми повинні докласти максимум зусиль, щоб не дозволити Росії досягти цієї цілі". Безперечно, правильні слова.

А що сказав президент? "Ми хочемо активізувати роботу всіх переговорних форматів і відкрити шлях до проведення "нормандського саміту". Ось головне послання господаря Банкової держсекретареві США. Хто про що, а гарант української Конституції про зустріч із Путіним, бодай у "нормандському форматі". Скучив. Давно не зазирав у каламутні зіниці кремлівського вбивці.

А в той-таки час під стінами Печерського суду вирував мітинг. Це ще один фейл нашого Зе. Порошенко, звісно, ще той фрукт. Але починати судовий процес проти лідера політичної опозиції, коли країна нажахана можливою війною, – очевидна дурість.

Мені вже доводилось цитувати цікаве психологічне спостереження Андрія Богдана – колишнього керівника Офіса президента: для Зеленського сказати і зробити – одне й те саме. Саме цей психологічний механізм і спрацював у справі проти Порошенка. Експрезидента мали арештувати в аеропорту 17 січня. Але в Жулянах зібрався рішуче налаштований натовп. Кілька годин телефонних консультацій і арешт підозрюваного перенесено до суду. Ейфорія: прокурори скинули відповідальність на плечі судді.

Печерський суд. Засідання розпочинається із запізненням. На Володимирській натовп. Адвокати виставляють сторону обвинувачення ідіотами. А суддя Олексій Соколов, поспостерігавши за всім цим бедламом, ставить собі елементарне запитання: а воно мені треба?!

Під час політичних процесів усяке траплялося. Але вперше в історії України суддя втік із суду в кареті швидкої допомоги, доручивши секретарю повідомити про перенесення засідання на 19 січня. І це по-справжньому крутий сюжетний поворот!

І ось він переломний момент. 19 січня. Сетінґ той самий – натовп, транспаранти, перелякані прокурори, нажаханий суддя, зухвалий підозрюваний. Рішення суду: запобіжний захід обвинуваченому в державній зраді громадянину Петрові Порошенку – особисте зобов'язання не відлучатися з місця проживання. Термін дії ухвали – до 19 березня цього року.

А тепер суть подій: Зеленський ухвалює рішення, але ніхто не наважується їх виконувати. Уявляє хід подій, чує схвалення від найближчого оточення і думає, що все відбудеться за планом. Але виконавці зривають стоп-кран. Генпрокурор Ірина Венедіктова відмовляється підписувати підозру експрезидентові, доручивши цю честь другому заступникові. Прокурори не наважуються арештовувати Порошенка в аеропорту. Суддя не виносить рішення про тримання під вартою.

І хай хтось скаже, що в рішенні пана Соколова немає логіки. Шановні читачі пригадують таке ім'я – Родіон Кірєєв? Напевно, вже ні. А колись це було славне ім'я. Суддя Печерського суду, його честь Родіон Кірєєв, свого часу відправив за ґрати Юлію Тимошенко. А тепер перебивається адвокатською практикою у Російській Федерації. Цікаво, за "поребриком" комусь потрібен адвокат на ім'я Олексій Соколов? Ото ж бо.

Сказати і зробити для Зеленського – одне й те саме. Він каже, але ніхто нічого не робить. Зеленський залишився сам. Ні, поряд ще є Андрій Єрмак. Але й той думає про власну шкуру.

Опозиційні партії не менше за теперішніх господарів Банкової бояться Майдану. Але Зеленський робить усе можливе, щоб люди вийшли на вулиці. А ще повертає борг Порошенкові. П'ятий президент зробив усе можливе, аби українці зненавиділи і його, і весь політичний бомонд скопом. Прийшли на виборчі дільниці й проголосували за популярного актора. Тепер актор штовхає маятник електоральних симпатій у протилежний бік.

Пригадується роман Марка Твена "Принц і злидар". Хлопчина з простолюду погоджується побути принцом і Великою печаткою королівства коле горіхи. Цим самим займається і Зе. Він уже не президент. Просто відбуває номер. І це гарна новина.

Який задум Путіна. По-перше, розкрутити воєнну істерію. Злякати всіх і кожного. Насамперед, в Україні. Змусити боятися нового витка воєнного протистояння. "Я божевільний, тримайте мене всі!" – це слова Андрія Піонтковського, якими він описує імідж Путіна.

По-друге, сісти за стіл переговорів з президентом США, перетворивши його на Едуарда Даладьє та Невілла Чемберлена в одній особі.

1938 рік. Мюнхенська змова. Франція та Велика Британія виторговують мир для себе ціною Чехословаччини. Дуже вигідна угода! Слабкого союзника – на поталу ворогу, а нам – спокій. Хрестоматійні слова: Гітлер хоче зґвалтувати Чехословаччину дужче, ані ж ми її захистити. Чи я щось плутаю? Чи в крилатих словах немає згадки про Гітлера та Чехословаччину? Звісно, плутаю. Це ж слова нобелівського лауреата Барака Обами: Путін хоче зґвалтувати Україну дужче, аніж ми її захистити. І як після таких одкровень від президента США сподіватися на згасання імперських амбіцій Москви?

По-третє, руками США, Франції та Німеччини (звісно, в ім'я миру!) присилувати Україну виконувати Мінські домовленості.

Про це вже майже непристойно писати, але доводиться. Бо і голова ВР Руслан Стефанчук, і керівник ОП Андрій Єрмак, і сам Володимир Зеленський, не кажучи вже про продажних "політичних експертів", не втомлюються робити заяви, які наводять на думку: політичне керівництво ладне виконувати вимоги Москви.

У чому суть? Цитую окремі пункти злощасного Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року.

Пункт 3: "Здійснити децентралізацію влади, зокрема через ухвалення Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" (Закон про особливий статус)".

Пункт 9: "Забезпечити проведення дострокових місцевих виборів відповідно до Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" (Закон про особливий статус)".

Пункт 10: "Вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців з території України".

Камінь спотикання – послідовність цих пунктів. Закон про "особливий статус" вже ухвалено. Але дія окремих статей призупинена. Тепер питання про реалізацію пунктів 9 і 10. Досі українська сторона наголошувала: вибори на окупованих територіях провести неможливо, доки там діють "незаконні збройні формування". Російська ж сторона наполягає: спершу вибори, за пунктом 9, а потім – розформування армій ЛДНР, відповідно до пункту 10.

Відтак у жовтні 2015 року з'являється "формула Штайнмаєра" – на той час, міністра закордонних справ, а нині – президента ФРН. Суть формули: закон "про особливий статус" тимчасово набуває чинності, цитую: "о 20:00 за місцевим часом у день голосування на дострокових місцевих виборах в окремих районах Донецької і Луганської областей". Закон набуває постійної чинності після звіту моніторингової місії ОБСЄ, якщо та засвідчить, що вибори відбулися за міжнародними стандартами.

Отже, є окуповані Росією території, де влада належить організаціям, які українським законодавством визнані терористичними. Не діють органи місцевої влади та державні адміністрації, які й проводять вибори. Не можуть працювати співробітники Центральної виборчої комісії. Немає судів, у яких могли б оскаржуватись осі порушення виборчого процесу. Просто цікаво: хтось поїде спостерігачем на виборчу дільницю, щоб невдовзі потрапити "на підвал"?

Але добродії Макрон і Штайнмаєр на боці Путіна: спершу вибори, а потім – виведення військ. Стоп. "А потім" не знадобиться. Бо після виборів закон про "особливий статус" набуде постійної чинності. А це означає, що "незаконні формування" автоматично стануть законними підрозділами міліції ЛДНР.

Жоден українець не погодиться визнавати цей маразм. Саме тому Кремль лякає Україну та весь світ війною. Відповідно до задумів російських політтехнологів, Зеленський має явитися перед українським народом і переконати прийти на референдум і підтримати "мирний план", а по суті, – легітимацію російських анклавів, які тероризуватимуть усю Україну.

Але є одна суттєва проблема – погана новина і для Путіна, і для всіх його адептів: Зеленський вже нікого ні в чому переконати не спроможний. Зе – суцільний фейл, порожнє місце.

×