Ексклюзиви
Вівторок, 30 листопада 2021 09:36

Пояничарені українці досі неохоче сприймають незалежність Української держави

Частина населення України не бажає переходити у спілкуванні на українську мову навіть попри те, що восьмий рік триває війна з Росією. Ці наші співгромадяни досі не відчувають себе частиною української нації. Вважають, що державна мова - явище другорядне і необов'язкове.

Проблему національної ідентичності в Україні ніколи не вирішували комплексно. Вона не викликала широкої дискусії у суспільстві. Опір радянській окупації і ненависть до комуністичної тиранії підживлювали прагнення патріотичної частини соціуму любов'ю до батьківщини і бажанням відчувати себе рівними серед інших народів, котрі мали свою державність.

Питання національної ідентичності набуло особливої актуальності на початку 1990-х років, коли українці почали прагнути визначити своє місце у світі. Проте більше 30 років з часу відновленої незалежності наочно доводять, що проблеми України підсилюються небажанням значної частини населення Сходу і Півдня ідентифікувати себе з українською нацією.

Понівечена духом людина прагне прожити ще один день, не замислюючись над тим, що наступних у неї може не бути. Це концтабірна ментальність

За століття російської і радянської колонізації України "братам" із півночі вдалося понівечити ментальність частини українського народу. Провівши антиселекцію, виховати підконтрольного будь-якій владі малороса, який своє особисте фізіологічне виживання та відносний матеріальний добробут ставить вище, аніж історичну долю народу. Це концтабірна ментальність, за якої понівечена духом людина прагне прожити ще один день, не замислюючись над тим, що наступних у неї може не бути.

Вороги української державності акцентують на розломах регіональної відмінності українського населення, щоб закріпити в українців стійке сприйняття розмитої національної ідентифікації, яке заважає об'єднатися і відчути себе єдиною нацією.

Нинішня криза української національної ідентичності викликана не лише тим, що процеси російської асиміляції в Україні так і не вдалося зупинити. А й тим, що це і криза переходу від підімперської соціальної моделі до національної.

Автор: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

Розмита національна ідентичність найчастіше спостерігається серед міських українців, які часто вже в кількох поколіннях втратили не лише мову своїх предків, а й зв'язок зі своїм народом. Такі люди, або їхні предки, коли радянська влада ставила їх перед суворим вибором – або статок і успішне просування по кар'єрних сходинках, або ж свобода і приналежність до своєї нації, але при цьому заблоковані можливості успішної професійної діяльності та добробуту – вибирали несвободу і відносний статок. А перед їхніми дітьми і внуками подібне питання вже не поставало взагалі. Чужинська російська мова вже стала для них органічно рідною, а окупаційна влада СРСР сприймалася як своя.

Розмита національна ідентичність найчастіше спостерігається серед міських українців, які часто вже у кількох поколіннях втратили не лише мову своїх предків, а й зв'язок зі своїм народом

Тому було б наївно думати, що ця пояничарена частина українського населення, яка ж до того колись мала численні дивіденди від відмови від самих себе, з радістю повертатиметься до свого українського коріння. Їй абсолютно чужорідні такі поняття, як зв'язок зі своїм народом, предками і вкоріненість на Батьківщині. Безнаціоналізація їхньої свідомості дуже повільно здатна зазнавати будь-яких змін у бік українськості, а світосприйняття - переорієнтації.

За три десятиліття не вдалося змінити свідомість пояничарених українців, які неохоче сприймають саму незалежність Української держави, але при цьому не хочуть навіть для себе визнати, що в Росії вони також не зможуть прижитися. Вони ментально опинилися на міждоріжжі між двома народами та культурами, і в сучасному російському житті будуть зайвими.

Міський українець, великою мірою, є русифікованим українцем, продуктом імперської політики царської Росії, СРСР, а також неоімперської політики сучасної РФ.

Продовження засилля російської мови в пресі, на телебаченні, радіо, в книговиданні і навіть у побуті створює таку парадоксальну ситуацію, за якої сучасний міський українець під пресингом штучно нав'язаних із Росії обставин має вибирати для себе: або ідентичність, а це українська мова і культура, або умовний розвиток – російська мова і культура.

Звідси виникає феномен міського українця: нечіткий внутрішній кордон між українцями і росіянами. І якщо порівняти ситуацію з корінним населенням та росіянами, заселеними на чужоетнічні території за часів СРСР, то можна побачити, що кордон між корінною нацією і росіянами в колишніх радянських республіках чітко виражений.

В українського народу залишається при цьому лише два шляхи: асимілюватися і перетворитися на росіян або відкинути всі нав'язані ззовні застереження і стати українською політичною нацією.

Коли етнічне ядро української нації натуралізує та коренізує все суспільство, що складається і з інших етносів та створює єдине ціле – це і є політична нація. Цим шляхом повинна піти й Україна.

Український етнос має залучити всі етноси в Україні і створити модерну націю

Український етнос має залучити всі етноси в Україні і створити модерну націю. Один із найбільш русифікованих балтійських народів, латиші, зараз почали успішно натуралізувати росіян. У національній державі це повинно бути нормою.

Розпочати процес дерусифікації та укоріненості треба з того, щоб для отримання українського громадянства обов'язково необхідно було володіти українською державною мовою і знати історію України. Якби це питання постало ще в 1991 році, то, можливо, розвиток України пішов би зовсім іншим шляхом.

Думаю, що більшість українських громадян не влаштовуватиме, щоб через 50, 100 чи 200 років на українських теренах жило населення, яке випало з української традиції і для якого Україна перетворилася б не більше, ніж на якусь територіальну абстракцію.

Щоб цього не сталося, українцям необхідно нарешті провести своє остаточне цивілізаційне самовизначення. Оскільки продовження в часі ментальної роздвоєності частини її громадян означатиме в підсумку перемогу російської асиміляції над українським національним духом.

Українцям необхідно нарешті провести своє остаточне цивілізаційне самовизначення

Завадити цьому може лише консолідація українців навколо ідеї побудови в Україні "українського світу", який стане не лише альтернативою "русскому миру", що його силою Москва і російська церква нав'язують українцям, а й єдино можливим варіантом утвердження історичної долі нації.

"Український світ", попри певні відмінності між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю України, і сильне відчуття у частини населення приналежності до місцевого рівня, здатен вирішувати проблему українців як єдиної нації. А українська ідентичність може стати цементуючою основою української політичної нації.

Водночас, приналежність до нації залежить не тільки від етнічних і територіальних факторів. Вона пояснюється насамперед функціонуванням культурних та інтелектуальних механізмів і типу мислення, який поступово накопичується в нації.

По суті, сьогодні йдеться про необхідність певної корекції української національної ідентичності, основою якої мають стати спільні цінності і цілі.

Довга історія залишила українцям у спадок багато стереотипів. Проте риси національного характеру легко пізнавані, навіть якщо він постійно розвивається. Працьовитість, певний індивідуалізм, сентиментальність і прихильність до сім'ї цілком можна зарахувати до національних чеснот.

Працьовитість, певний індивідуалізм, сентиментальність і прихильність до сім'ї цілком можна зарахувати до національних чеснот

Але колективні схеми національної поведінки, котрі були притаманні українській нації ще сто років тому, нині змінилися. І стали багато в чому великим міфом минулого. А релігійні, історичні й ідеологічні чинники українських катастроф минулого століття віднайшли своє відбиття в поведінці нації.

Великою мірою основна проблема національної ідентичності пов'язана саме з катастрофами ХХ століття, коли українці піддавалися тотальним нелюдським експериментам і винищенню.

Саме тоді істотно девальвували такі основоположні цінності як віра, совість, честь, людська гідність, почуття спільності з великою українською історією і її носіями: козацтвом, інтелігенцією і селянами.

Насильницькими методами у багатьох українців розірвали зв'язок з місцем, де вони народилися. Цим перервано не лише територіальну ідентифікацію, а й соціальну ідентичність. Оскільки такі люди вже не могли розраховувати у важких випадках на допомогу родини і роду, які століттями проживали у тій чи іншій місцевості.

Національна ідентичність походить від почуття причетності і включає когнітивні, оціночні та емоційні параметри на індивідуальному і соціальному рівнях. А це дозволяє ідентифікувати себе з істотними особливостями, котрі пов'язані з українською нацією та регулюють поведінку індивідуума. І при цьому не втрачати безперервний емоційний зв'язок з нацією, опираючись на вироблену попередниками систему переконань, уявлень та цінностей.

Зараз ви читаєте новину «Пояничарені українці досі неохоче сприймають незалежність Української держави». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 416
Голосування Чи посадять Петра Порошенка за звинуваченням у державній зраді?
  • Так, давно пора
  • Ні, це політичне переслідування
  • Мені байдуже
Переглянути