Білорусь і демократія: місія нездійсненна?

На жаль, на карті Європи є ще країна, де проведення демократичних виборів не стало традицією. Йдеться про Білорусь, у якій скоро відзначить 30-у річницю перебування при владі Олександр Лукашенко. До наближення цієї події готуються, звісно, у різний спосіб противники та попутники самопроголошеного президента Білорусі.

Координуй це

Під час політичної кризи серпня-вересня 2020 року білоруські демократичні сили (їхні представники воліють не називати себе опозицією публічно, оскільки вважають, що 9 серпня 2020 року Світлана Тихановська виграла президентські вибори) сформували Координаційну Раду демократичних сил Білорусі. За назвою - повну тезку російської опозиції, проте змістовно дещо іншу. Метою КР було проголошено забезпечення транзиту влади, проте говорити про ефективну роботу не випадає: до кінця вересня 2020 року 7 членів її президії опинилися або за межами Білорусі, або за ґратами на батьківщині. У лукашенківській Білорусі, де все зав'язано на одну людину, влада не пробачає подібних замахів на власне право керувати країною. Каток репресій проїхався практично по всіх 35 членах Координаційної Ради першого скликання.

Проте її розгром не позбавив білоруські демократичні сили прагнення створити представницький орган. Друге скликання Координаційної Ради було сформовано у лютому 2023 року шляхом подачі заявок від некомерційних організацій (у Білорусі саме так називають NGO, мережа яких існувала у попередні роки та була розгромлена Лукашенком після невдалої революції 2020 року). Рішення про зміну формату діяльності було ухвалене на конференції "Нова Білорусь", яка проходить щороку у серпні.

У підсумку через дещо дивний механізм (але про смаки не сперечаються) близько 90 юридичних та фізичних осіб сформували друге скликання Координаційної Ради, спікером якої став координатор консорціуму "Європейська Білорусь" Андрій Єгоров - учень філософа Володимира Мацкевича, якого режим Лукашенка кинув за ґрати. Логіка запуску діяльності Координаційної Ради в очевидно недосконалому форматі полягала у відновленні функціонування роботи представницького органу білоруських демократичних сил, а термін роботи - один рік - наче підкреслював тимчасовий характер цього скликання. Втім, представники КР-2 не лише заслуховували звіти та обговорювали стратегічні питання розвитку білоруської спільноти, але і висловили недовіру представнику Об'єднаного перехідного кабінету з питань правопорядку та законності Олександру Азарову.

Через брак досвіду або через відсутність політичної консолідації (достеменно невідомо), Координаційна Рада не зуміла призначити вибори до третього скликання КР на 25 лютого. Саме в цей день у Білорусі проходили вибори до Палати представників Національних зборів - нижньої палати парламенту Білорусі, у яких не брали участі представники опозиції. Що завадило противникам Лукашенка використати інформаційний привід у власних інтересах та спробувати перетягнути на себе частину уваги - невідомо. Дехто вважає, що причина криється у розбіжностях між Офісом Світлани Тихановської та керівництвом Координаційної Ради. Тут варто зауважити, що опоненти Лукашенка відтворюють в еміграції модель суперпрезидентської республіки, що часом виглядає трагікомічно. Апаратні ігри в умовах відсутності коштів виглядають фоном для політичних заяв Лукашенка, якого Росія фінансує щедро: громадяни Білорусі у 2023 році отримали найвищі доходи за всі роки незалежності.

Вибори. Проба сил

Дискусії про дату та формат проведення виборів до третього скликання Координаційної Ради вихлюпнулися за часові межі повноважень попереднього скликання. У процесі обговорення не бракувало оригінальних ініціатив, проте остаточне рішення можна назвати виваженим. Наприкінці травня за списки кандидатів до КР голосуватимуть у цифровому форматі громадяни Білорусі, для перемоги достатньо буде подолати 3% бар'єр від загальної кількості учасників виборів. З метою збільшення явки і через розкиданість білорусів по світу, голосування триватиме три доби. Учасники виборів - здебільшого не політичні партії, а ситуативні списки-коаліції. У списках передбачено 40% квоту для жінок (або чоловіків), від якої звільнили лише представників парамілітарних структур.

У виборах братимуть участь 12 списків, між якими будуть проходити дебати на платформах незалежних білоруських медіа. 19 травня пройде офлайнова Велика політична конференція у Варшаві, під час якої учасники виборів зможуть продемонструвати позиції та обмінятися думками. Не обійшлося без скандалів: Виборча комісія ледь не зняла з перегонів членкиню Об'єднаного перехідного кабінету Аліну Ковшик через дріб'язкову проблему, а заступник командира Полку Кастуся Калиновського Вадим Кабанчук сам відмовився від участі у виборах. До речі, питання участі у виборах до Координаційної Ради стало потужним тригером для ситуації у ПКК, не зайвим буде згадати, що практично у кожному виборчому списку присутній білоруський доброволець, який воював за Україну. Сама Світлана Тихановська та її перший радник Франак Вечорка у виборах до Координаційної Ради участі не беруть, на відміну від низки її радників та членів Об'єднаного перехідного кабінету.

Кампанія з виборів до Координаційної Ради стартувала під акомпанемент гучного викриття "Кіберпартизанів". Ті повідомили, що зламали сайт білоруського КДБ та викачали звідти 40 тисяч звернень, з якими громадяни Білорусі та інших країн зверталися до білоруської спецслужби. Щоправда, далеко не всі вони були доносами, проте створили напружене інформаційне тло для і без того короткої виборчої кампанії.

Імідж ІТ-нації повинен допомогти білоруським демократичним силам організувати цифрове голосування на виборах до Координаційної Ради, проте навряд чи може забезпечити захмарну явку. Справедливості заради відзначимо, що порогу явки для визнання виборів такими, що відбулися, немає у більшості країн Європи, включаючи саму Білорусь. Однак кількість тих, хто візьме участь у виборах до Координаційної Ради, може становити пастку для їхніх учасників: якщо у процесі голосування візьмуть участь з території Білорусі під контролем спецслужб тисячі людей або навіть ботів, результати виборів можуть виявитися вельми суперечливими.

Тим часом у Мінську

Практично одночасно зі стартом виборчої кампанії до Координаційної Ради у Мінську пройшло установче засідання Всебілоруських народних зборів. Це - псевдопредставницький орган, створений з чиновників та депутатів різних рівнів, за форматом засідань нагадує з'їзд КПРС, причому не обов'язково часів перебудови кінця 80-х років. Головою ВНЗ обрали… Олександра Лукашенка, що не завадило йому припустити балотування на посаду президента країни влітку 2025 року.

Всебілоруські народні збори скликали з прагматичною метою: їхні делегати повинні були схвалити (повноваження ВНЗ були визначені на всебілоруському референдумі у лютому 2022 року) Концепцію національної безпеки Республіки Білорусь та Військову доктрину держави. Якщо Концепція більше нагадує синтетичний документ, створений різними авторами, у якому знайшлося місце заграванню з громадянським суспільством, поняттю "електоральний суверенітет" та заклику активізувати торгівлю акціями на Білоруській біржі, то від Доктрини віє риторикою холодної війни. В обох документах знайшлося місце для опосередкованих, проте від того не менш промовистих згадок про Полк Кастуся Калиновського та інших білоруських добровольців. Затвердження Концепції та Доктрини, власне, і було головним завданням проведення зібрання у столиці Білорусі.

 

Безумовно, на руку Лукашенку грає і ядерна істерія Кремля, від якої він хоче отримати власні політичні дивіденди. Міф про можливість управління російською тактичною ядерною зброєю двома лідерами держави тішить самолюбство білоруського диктатора, проте навряд чи має щось спільне з реальністю. Куди більш вірогідним виглядає сценарій використання території і, можливо, армії Білорусі для провокації Кремля проти однієї з країн НАТО для дестабілізації ситуації всередині Альянсу.

Без ілюзій

Білоруським демократичним силам належить довести кампанію з виборів до Координаційної Ради до кінця, подолавши наявні ризики та суперечності. Атмосфера недовіри та суперництва, яка виглядає нормальною для електорального циклу, для білоруських демократичних сил лише поглиблює проблеми. Їхні лідери помітно відриваються від сотень тисяч пересічних білорусів, яких різні обставини змусили залишити Батьківщину.

Лукашенко ж продовжить боротьбу за владу та змагання з власним станом здоров'я. Розраховувати передати владу наступнику йому навряд чи варто - досвід Нурсултана Назарбаєва у Казахстані показує марність таких очікувань. Самопроголошеному президенту РБ дедалі важче даються публічні виходи на люди, що породжує конспірологічні теорії. Проте тут не має бути місця ілюзіям: змінити Лукашенка на чолі Білорусі в нинішніх умовах може хіба що ще більш проросійський політик.

×