Ексклюзиви
Четвер, 19 листопада 2020 13:15

Які уроки Карабах дав Донбасу

І чи здатні ми їх засвоїти

Друга Карабаська війна закінчилася. Фахівці вже зробили висновки по гарячих слідах, прийшов час робити висновки по висновках. Хто, як і чому програв і переміг у війні, якими будуть Кавказ, західна Євразія та світ після перемир'я, і чи є уроки Карабаху, які Україні варто вивчити для повернення Донбасу?

Про Карабах

Війна – це "гра з ненульовою сумою". Це означає, що за результатами може і не бути переможців і переможених, а, наприклад, усі виграють. Однак це буває вкрай рідко, а найчастіше програють усі сторони.

Питання, хто виграв, а хто програв Другу Карабаську, зокрема, в російському контексті, розділило українську експертну спільноту. На одному флангу повторюють, що Путін знову всіх переграв. На іншому стверджують, що Москва нічого, крім проблем, не отримала. Як зазвичай, обидві сторони не зовсім мають рацію.

Усі згодні, що Вірменія зазнала катастрофічної поразки. Невизнана Нагірно-Карабаська Республіка як геополітична сила припинила існування, статус НКР в угоді про перемир'я взагалі не означений. Офіційний Єреван ще сильніше затиснутий у колі ворогів і ще міцніше прив'язаний до непевного союзника. Будь-яка спроба розірвати перемир'я та продовжити війну призведе лише до погіршення ситуації.

Жодних сумнівів, що Баку має повне право святкувати тактичну перемогу. Ворожа армія розбита, третина Карабаху і навколишніх земель відвойована, а ще третина відійде за умовами перемир'я. Народ і влада – єдині.

У війні з Росією Азербайджан залишиться без турецької допомоги

Однак беруся стверджувати, що стратегічно Азербайджан зазнав хоча й незначної, але поразки. По-перше, головна мета війни – повне повернення втрачених 1994 року земель – так і не досягнута остаточно. А по-друге – досягти її в найближчій перспективі - 5 років - буде неможливо. Одна справа – розбити вірменську/карабаську армію, і геть інша – атакувати російських "миротворців". За посягання на "миротворчий" статус можливі міжнародні санкції, за загибель росіян – конфлікт із Москвою. І я більш ніж упевнений, що військова підтримка Анкари надавалася Баку винятково для війни з Єреваном. У війні з Росією Азербайджан залишиться без турецької допомоги.

Не знаю, чи то була випадковість, чи свідомий гамбіт, але російський Мі-24 загинув надзвичайно "вчасно" й у "вдалому" місці – 9 листопада над Вірменією на кордоні азербайджанської автономії Нахічевань. Гадаю, загроза з боку Кремля використати інцидент у якості casus belli і змусила Баку погодитися на перемир'я замість цілком можливої невдовзі беззастережної капітуляції НКР. Хоча навіть якщо обійтися без конспірології, угода все одно була б укладена, хай пізніше, бо вигідна Росії.

Інша причина – можливість спонтанної гуманітарної катастрофи, а то й вірменського погрому в столиці Карабаху внаслідок наступу азербайджанських військ. Хай би як прихильно Європа і США не ставилися до незалежності Косова, косовський президент, 2 спікери і 1 польовий командир 6 листопада опинилися в ізоляторі Гаазького трибуналу за підозрою у воєнних злочинах – і навряд чи комусь у Баку хотілося б випробовувати долю.

Про Росію

Чому підстав вважати її переможницею більше, ніж переможеною? Усе просто – успіх у війні вимірюється співставленням реального становища до і після, а прихильники точки зору про поразку Кремля порівнюють слова зі справами. Ну і що з того, що колись Медвєдєв говорив про Кавказ як про зону привілейованих інтересів Росії, а тепер доводиться миритися із посиленням ролі Туреччини? Ну і що з того, що репутація Москви впала в очах вірмен? Це лише слова, а реальність дещо інша.

По-перше, фактичні втрати Росії (1 гвинтокрил і двоє пілотів. - Gazeta.ua) не до порівняння із розширенням її військової присутності. До сьогодні росіян не було на території Азербайджану, а тепер – будуть. Неважливо, що всього 2 тис., кількість тут не головне. Помиляються ті, хто каже, що це не дасть Кремлю жодних додаткових важелів тиску на Баку. Ну так, наявність російських військ у Севастополі аж ніяк не впливала на внутрішню та зовнішню політику Києва у 1991-2013 роках, звісно. А ще потенційна нестабільність через неузгодженість кордонів Карабаху на різних мапах. І не забудьмо, що запланована лінія комунікації "великого" Азербайджану із Нахічеванню через Вірменію охоронятиметься прикордонниками з Росії, і це теж відкриває різні можливості. Ну а мріяти, що Москва забереться з Карабаху за 5 років, може лише той, хто взагалі нічого не знає про ситуацію в Молдові, Грузії та Україні.

Успіх у війні вимірюється співставленням реального становища до і після

По-друге, бунти в Єревані та прокляття вірмен, які так і не дочекалися допомоги, не просто не послаблюють Росію, а навіть посилюють. Москва прагнула покарати Пашиняна за прихід на хвилі кольорової революції та багатовекторність – і змогла це зробити, відклавши втручання до останнього. Тепер влада у Вірменії рано чи пізно опиниться в руках більш проросійських політиків, а вірменському народу все одно діватися нікуди – навколо одні вороги. Фактично, мова йде про утворення "Закавказького федерального округу" Росії. Ну а чи підніметься на Кавказі чи понад Волгою нова хвиля політичного ісламу та пантюркізму через турецькі успіхи – ще бабка надвоє ворожила.

Туреччина, безсумнівно, серед переможців, бо не витративши майже нічого, вона значно посилила вплив на азербайджанського союзника, а позиції самого союзника суттєво укріпила. Іран, ймовірно, отримає економічний зиск із будь-якого розвитку ситуації.

Автор: Дмитро Скаженик
  Сергій Громенко: "Потрібно вичікувати слушного моменту. І як тільки Росія похитнеться під тягарем внутрішніх проблем – завдати удару"
Сергій Громенко: "Потрібно вичікувати слушного моменту. І як тільки Росія похитнеться під тягарем внутрішніх проблем – завдати удару"

У підсумку, головними бенефіціарами стали Росія з Туреччиною. Москва звузила загальну політичну сферу впливу на Кавказі, допустивши туди Анкару, взамін посиливши прямий військовий вплив на Баку та Єреван.

Про Донбас

Є 3 новини: 2 хороші та 1 погана. 1-ша хороша полягає в тому, що Росія – замкнена система. Посилення її на Кавказі аж ніяк не означає її посилення на Донбасі, радше навпаки. 2-га хороша – що війну на Донбасі реально виграти. Погана – що зробити це за азербайджанським сценарієм Україні в найближчі 5 років не світить.

Головні причини такі:

По-перше, Донбас – не Карабах, там геть інша географія та інфраструктура. Міські висотки тільки здалеку нагадують гори, насправді там значно важче розсікати та ізолювати ворожі сили, досягаючи переваги, бо мережа доріг на порядок щільніша. Крім того, укріплюватися в міських інженерних спорудах противнику буде легше, ніж у гірському ґрунті. Також на Донбасі живуть українці, і то мільйони. Завдання шкоди цивільному населенню в зоні бойових дій для Києва матиме куди вищу ціну, ніж для Баку.

По-друге, Росія – не Вірменія, а Україна – не Азербайджан. Між нами та ворогами немає такої різниці у грошах та силах, як у кавказьких держав. Нема в українському суспільстві і такого войовничого духу, як в азербайджанському, не кажучи вже про море "мизамирців" та колаборантів серед наших політиків. З одного боку, сліпо триматися за територію, яку об'єктивно не можеш захистити – це шлях до поразки за вірменським зразком. З іншого – чимало українців готові домовитися з окупантом десь посередині, і не факт, що вони із захватом сприймуть активізацію воєнних дій на Донбасі. В умовах розгулу популізму на виборах не кожен президент схоче ризикувати.

Добре слово і револьвер завжди кращі за просто добре слово

Утім, це не означає, що ми не маємо винести жодних уроків з Другої Карабаської. Ось 7 найважливіших:

1. Добре слово і револьвер завжди кращі за просто добре слово. Не мають рації ті, хто заявляв, що епоха воєнних рішень заморожених конфліктів минула, і відтепер усе вирішують дипломати. Ні, товариш маузер ще не сказав останнього слова. А мирні договори пишуть переможці.

2. Не май багато союзників на словах, а хоча б одного, здатного підтримати тебе зброєю. Без турецької підтримки навряд чи Баку досяг би таких успіхів. Утім, союзників ще треба вміти обирати – Росія завжди кидає тих, хто на неї покладається.

3. Артилерія, ППО та безпілотники – головні тренди розвитку армії майбутнього. Вірменія мала гарну армію кінця ХХ ст., Азербайджан – середню, але початку ХХІ. Завдяки ізраїльським і турецьким технологіям Баку здобув вирішальну перевагу в наземному вогні, й абсолютну – у розвідці та повітрі. Гарна техніка перемогла підготовлену піхоту навіть у важкодоступних горах. Контраст із Афганською війною разючий.

4. Терпеливо готуйся заздалегідь, не спочивай на лаврах. Вірмени-переможці зверхньо дивилися на азербайджанців з 1994 року, не завдаючи собі клопоту готуватися до наступної війни. Переможені ж вкладали гроші в армію і терпляче чекали слушної нагоди. А коли вона настала – не вагалися застосувати силу.

5. Скористайся вікном можливостей. Іноді зірки стають так, що великим гравцям стає не до маленьких проблем. Тоді з'являється шанс переламати застарілий конфлікт на свою користь. Але часу на це завжди небагато. Як учив Сунь Цзи, війна любить перемогу і не любить тривалості.

6. Не потрапляй у полон власної пропаганди. Захист від пропаганди ворога – чудово, пропаганда проти нього – ще краще. Але куди важливіше самим тверезо дивитися на баланс сил і не увірувати у власні вигадки про непереможність своїх і безсилля чужих. Інакше, окрім військової поразки, отримаєш на додачу ще й політичну кризу.

7. У критичний момент Росія все одно втрутиться, а Захід лише висловить глибоке занепокоєння. "Для України пасивність Заходу під час війни в Нагірному Карабаху особливо зловісна. Через неї Росія змогла розширити військову присутність у межах кордонів колишньої Радянської імперії без будь-якого серйозного опору з боку Заходу. Це серйозно збільшує ризик появи російських "миротворців" на Донбасі", – пише Андерс Аслунд.

Отже, шлях до перемоги такий: тверезо дивитися на співвідношення сил; не красти гроші, а вкладати їх у модернізацію армії; знайти реальних союзників; вичікувати слушного моменту. І як тільки Росія похитнеться під тягарем внутрішніх проблем – завдати удару.

А там, після Донбасу, прийде і черга Криму.

Читайте також
Зараз ви читаєте новину «Які уроки Карабах дав Донбасу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1345
Голосування Що будете робити у карантин вихідного дня?
  • Те саме, що завжди. Карантин - неефективний
  • Проведу час з користю вдома
  • Якщо все закрите - гулятиму на природі
  • Пообідаю у "Велюрі" Миколи Тищенка
  • Який такий карантин вихідного дня? Вперше чую
Переглянути