24 лютого – початок кінця режиму Путіна

21 лютого Україна уникла смертельної небезпеки – РФ вийшла з Мінських домовленостей. Нагадаю слова міністра МЗС РФ Сергія Лаврова: "Ми не дозволимо Україні зіскочити з гачка Мінських домовленостей. Хай на ньому звивається". Чого за кожної нагоди вимагала від України РФ? Виконання Мінських домовленостей. Про що весь час лементували всі ватники та запроданці на проросійських телеканалах в Україні? Київ не виконує Мінські домовленості! Яких кроків від України домагалися лідери Німеччини та Франції? Виконання Мінських домовленостей. І тут такий облом!

21 лютого Володимир Путін провів засідання Ради національної безпеки й оборони РФ і виступив зі "Зверненням до нації". Україна, стверджував президент Росії, – це винахід більшовиків, насамперед Володимира Леніна. Отже, Україна, по суті, немає права на існування, – це, так би мовити, історіософська частина міркувань промовця. І друга частина – Україна не виконує Мінські домовленості. Відповідно, Росія вимушена визнати ЛДНР, рятуючи "народ Донбасу" від геноциду.

Того ж таки дня президент РФ підписав укази "Про визнання Луганської Народної Республіки" та "Про визнання Донецької Народної Республіки". Також, повідомляє сайт президента Росії, Путін підписав договори про "дружбу, співробітництво та взаємодопомогу" з так званими очільниками ДНР Денисом Пушиліним і ЛНР Леонідом Пасічником. Хай "дружать і співробітничають". Кремль претендував на світову гегемонію, а докотився до "взаємодопомоги" з фейковими "республіками". Путін марив новою Ялтою. Уявляв, як він ділить світ з президентом США Джозефом Байденом і генсеком компартії Китаю Сі Цзіньпіном, а тепер "перетирає питання" з Пушиліним і Пасічником. Як на мій погляд, саме в цій компанії йому і місце.

 

22 лютого Держдума одноголосно ратифікувала договори про співробітництво з так званими ЛДНР. Про те, що визнання цих псевдореспублік, фактично, означає вихід РФ з Мінських домовленостей уже повідомив спікер Держдуми В'ячеслав Володін. "У двох президентів – Порошенка й Зеленського, – написав той у своєму Telegram-каналі, – були можливості та час реалізувати Мінські домовленості. Але це не зроблено". Саме тому РФ і визнає ЛДНР.

Наразі про визнання так званих ЛДНР сповістили тільки російські маріонетки Абхазія та Південна Осетія, а також Венесуела, Нікараґуа та Сирія. Після реструктуризації держборгу в $2,3 млрд, до країн, які погодились з тим, що на окупованих Росією територіях України існують суверенні держави, приєдналась і Куба. Це ті самі країни, які вже визнали легітимність анексії Криму.

За такої міжнародної підтримки, РФ розпочала передислокацію додаткових збройних підрозділів на окуповані території Донбасу. До речі, вражає контраст. У грудні 2019 року Керченським мостом до Сімферополя прибув перший поїзд. Масовка відпрацювала за всіма канонами мелодрами: сльози, оплески, обійми. У ніч з 21 на 22 лютого масовка вітала й російських військових у Донецьку. Мляво. Ані істеричних сліз вдячності. Ані маніакальних криків про перемогу над укрофашистами. Скидалось усе на аматорське відео. Невже пропагандистська машина дає збій? Так. РНБО і Держдума схвалили рішення Путіна визнати псевдореспубліки ЛДНР. Але російський істеблішмент не розуміє цього рішення. У кремлівських ідеологів і стратегів гібридної війни ступор. Вони не бачать логіки, якою керується Путін, і цілей Росії. І це свідчить про серйозну кризу довіри, з якою, не очікуючи цього, вже зіткнувся президент РФ.

Це вкрай важлива тема. І далі ми до неї повернемось. А наразі відзначимо реакцію притомних країн на дії РФ.

Перший відгук з'явився вже 21 лютого. На сайті Білого дому оприлюднено стенограму онлайн конференції членів адміністрації – "Background Press Call by Senior Administration Officials on Russia and Ukraine" ("Попередня пресконференція високопосадовців адміністрації щодо Росії й України"). Тема обговорення – "Звернення президента Росії до нації", засідання РНБО РФ та визнання Росією суверенітету ЛДНР. Які імена приховуються за псевдо "Модератор", "Старший член адміністрації", "Старший посадовець" тощо – невідомо. Але висловлювання високопосадовців варті уваги.

Ось промовиста оцінка "Звернення" Путіна: "Це не була промова про безпеку Росії. Це був напад на саму ідею суверенної та незалежної України". Путін "дав зрозуміти, що бачить Україну історичною частиною Росії, та зробив низку неправдивих заяв щодо намірів України, які здавались спрямованими на те, щоб послужити виправданням можливих військових дій. Це була промова до народу Росії з метою виправдати війну. Насправді, він вчергове пригрозив війною".

Уже зі стенограми стало відомо про указ президента США, яким запроваджуються обмеження на будь-які інвестиції та торговельні операції з так званими ДНР і ЛНР. Всі фізичні та юридичні особи, які порушать заборону, підпадатимуть під санкції.

Не думаю, що американські підприємці засмутилися, дізнавшись про такі обмеження. Засмучуватись варто українським ділкам, які досі ведуть бізнес на окупованих територіях.

22 лютого з короткою заявою виступив президент США. У відповідь на агресивні дії РФ під санкції потрапляють: суверенний борг Росії та два державні банки – ВЭБ і "Промсвязьбанк". РФ втрачає можливість позичати кошти та розміщувати облігації держпозики на західних фондових ринках. Анонсовано санкції проти російських еліт: "Вони також беруть участь в корупційній політиці, тож мусять страждати". США наполягатимуть на призупинці Німеччиною сертифікації "Північного потоку-2". Україні надаватиметься військова допомога. НАТО посилить обороноздатність країн Балтії. Санкції, наголосив Байден, узгоджені з країнами Альянсу.

До санкцій, які запроваджують США, вже приєдналися Канада і Японія. Цілком очевидно, що це тільки початок тиску на РФ. Далі буде.

Наразі важливі не тільки заходи, вдаючись до яких США протидіють РФ, а й слова Байдена. Ось його оцінка російської політики: "Росія просто відрізає собі частину України".

Кілька слів про санкції щодо російських фінансових установ. ВЭБ, який до 2018 року мав назву "Внешэкономбанк", не є, власне, банком. Це так звана "державна корпорація розвитку". До групи ВЭБ входять корпорації Роснано, "Сколково", "Фонд сприяння інноваціям" тощо. Як наголошує директор корпорації Ігор Шувалов, отримання прибутку – не є пріоритетом ВЭБ. До речі, це той Шувалов, який, відвідавши в Казані новобудову з мініквартирами по 20 квадратних метрів, зневажливо сказав: "Це смішно, але люди такі квартири купують". Звісно, Шувалову смішно. Він один з найвпливовіших російських олігархів.

ВЭБ – це величезна пральна машина. У неї вливаються державні гроші, які потім розтікаються по приватних кишенях. Ось статистика: 2017 рік, чисті збитки – понад 200 млрд руб; 2018 рік, збитки – понад 175 млрд руб; 2019 рік, збитки – понад 18 млрд руб. Чим закінчилась боротьба за рентабельність – невідомо. Статистику просто засекретили.

"Промсвязьбанк" входить до десятки найбільших банків РФ. Це фінансова установа, за посередництва якої здійснюються операції за, насамперед, військовими контрактами. Тож недарма Байден назвав його мілітарі-банком. Пікантна деталь: філія "Промсвязьбанку" досі діє в Києві. Адреса: вул. Шовковична, 42/44. Народні депутати та топчиновники, звісно, про це знають. Бо філія зовсім поряд з Верховною Радою, Кабміном і Офісом президента.

А тепер короткий підсумок. З гарною промовою виступив Джо Байден. Лише 9 хвилин, але по суті. А суть така: санкції проти суверенного боргу РФ вже запроваджувались і жодним чином не вплинули на ситуацію, – це по-перше. По-друге, ще невідомі всі деталі обмежень на державні запозичення РФ. І третє, пральна машина під назвою ВЭБ, як працювала – так і працюватиме. Гроші за продаж нафти, газу, лісу, руди, сталі, зерна закачуються в держбюджет, а звідти через ВЭБ, "Промсвязьбанк" та інші прокладки перерозподіляються по кишенях найближчого оточення Путіна. І санкції ніяк цьому не перешкодять.

А тепер гарні новини. 22 лютого канцлер Німеччини повідомив про призупинку сертифікації "Північного потоку-2". ЄС ввів санкції проти 351 депутата Держдуми РФ, які 15 лютого голосували за звернення до Путіна про визнання так званих ЛДНР. Під персональні санкції мають потрапити і 27 високопосадовців РФ. Як іронічно твітнув з цього приводу Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і безпеки Жозеп Боррель: "Більше не буде шопінгу в Мілані, вечірок у Сен-Тропе, діамантів в Антверпені". Важливою, на мій погляд, є й заява Борреля про ймовірність санкцій щодо військових, причетних до вторгнення в Україну.

Борис Джонсон повідомив про санкції стосовно п'яти російських банків: "Россия", "ИС Банк", "Генеральный банк", "Промсвязьбанк" та "Черноморский банк". Персональні санкції запроваджено щодо Геннадія Тимченка, Бориса й Ігоря Ротенберґів. А це – найближче коло Путіна.

Вістря санкційної політики США, ЄС та Британії спрямоване проти фінансового сектору та російської еліти. Утім, все це – суцільне дежавю. В'ячеслав Сурков – ідеолог війни проти України – вже давно в санкційному спискові. Але це не заважало йому відвідувати Вашинґтон для переговорів з американськими візаві. Під санкціями й олігарх Роман Абрамович. Утім, він вже отримав ізраїльський паспорт. І тепер до нього жодних претензій.

Чи вдасться вбити клин між Путіним і його найближчим оточенням? Чи дослухаються російські високопосадовці до слів Байдена: всі, хто в Росії приймають рішення, мають усвідомити відповідальність за мир в Європі?

Складно відповісти на це питання. Але, думаю, що такий шанс є. Скажімо, 31 січня з заявою проти війни з Україною виступив генерал-полковник у відставці Леонід Івашов. У жодних сентиментах до України Івашова запідозрити неможливо. Типовий мілітарист і шовініст. Що, однак, додає йому авторитету у відповідних колах. Впродовж лютого радіостанція "Эхо Москвы", яка входить до холдингу "Газпром-Медіа", надавала йому ефір, привертаючи увагу до суто військової аргументації проти інтервенції до України.

3 лютого на шпальтах "Независимого военного обозрения" – популярного серед військових додатка "Независимой газеты" – вийшла стаття "Прогнозы кровожадных политологов. О восторженных ястребах и торопливых кукушках". Ось як видання представило свого автора: "Михаил Ходаренок – экс-начальник группы 1-го направления 1-го управления Главного оперативного управления Генштаба ВС РФ, полковник". Ходарьонок нині також є гостем ефірів "Эхо Москвы". І що важливо, у спілкуванні з ним журналісти вельми компліментарні. Суть міркувань: у війні з Україною сподіватися на бліцкріґ – не лише дурість, а й стратегічна помилка. Цитата: "Збройний конфлікт з Україною нині докорінно не відповідає національним інтересам Росії".

Заява Івашова й стаття Ходарьонка з'явилися синхронно. Отже, має місце вкидання в інформаційний простір певних тез – свідчень того, що у військових колах негативно ставляться до продовження війни з Україною.

Показове й засідання РНБО РФ під головуванням Путіна. Напевно, на більш принизливе дійство спромігся б тільки диктатор Північної Кореї Кім Чен Ин.

Кремль. Колонний зал. Путін за білим столом. На чималій відстані від нього, примостившись на стільчиках, члени РНБО. Путін кожному надає слово і кожен виголошує відведений йому монолог.

Але й у цьому політичному спектаклі траплялися збої. Виступ віцепрем'єра РФ Дмитра Козака. За сценарієм, він мав засудити Україну, яка не виконує Мінські домовленості. І він старався. Навіть більше, ніж треба. Говорив довго і плутано. Збивався на простомовні висловлювання. Нарікав на складнощі переговорів з Україною. А насамкінець узагалі припустився непоправної помилки: попросив дозволу висловити свою думку щодо доцільності визнання так званих ЛДНР. Погляду Путіна було достатньо, щоб він замовк і повернувся на стільчик.

Микола Патрушев – директор ФСБ, секретар РНБО РФ. Визнання ЛДНР є актуальним питанням. Але. Як повідомив міністр МЗС Сергій Лавров, Білий дім виступив з ініціативою нової зустрічі президентів США та Росії. Під час цієї зустрічі, запропонував Патрушев, треба виробити реальний план досягнення миру на Донбасі. В іншому ж разі, Росія визнає Л/ДНР.

Що означають ці слова? Та вони на вагу золота! Директор ФСБ виступив проти рішення Путіна визнати ЛДНР. І що цікаво: Путін промовчав.

Михайло Мішустін – прем'єр-міністр РФ. Ми готові до санкцій. Більше того, треба йти на загострення ситуації, бо санкції стимулюють імпортозаміщення. Але. Треба дослухатись до пропозиції Патрушева. І якщо США не підуть на діалог з Росією – визнавати ЛДНР.

Путін: "Дякую. Отже, ви підтримуєте пропозицію".

Мішустін не відреагував на репліку президента.

Сергій Наришкін – директор Служби зовнішньої розвідки. Діалог Путіна та Наришкіна цитуватиметься в усіх історичних фільмах – насамперед, кінокомедіях.

Нічого, ніби, не віщувало біди. Крім, хіба що, помітної схвильованості керівника зовнішньої розвідки. Він відзначив, що вже неодноразово доповідав: президент України виконувати Мінські домовленості не збирається. Цим мав і закінчити виступ. Та зненацька додав:

– Я погодився б з пропозицією Миколи Платоновича [Патрушева]: дати нашим західним партнерам іще один шанс – в найкоротші строки примусити Київ виконати Мінські домовленості. В іншому разі – ухвалити рішення, яке обговорюємо.

– Що означає "в іншому разі"? – перебив його Путін. – Ви пропонуєте розпочати переговорний процес? – спитав, посміхаючись, Путін.

– Ні. Я… – прохрипів Наришкін.

– Чи визнавати суверенітет? – продовжив своє питання Путін.

– Я… – Наришкін буквально давився звуками, які намагався виштовхати з власної горлянки.

– Кажіть прямо!

– Я підтримаю пропозицію…

– Підтримую чи підтримаю?! Говоріть прямо! – мовив з притиском і незмінною посмішкою Путін.

– Я підтримую пропозицію про входження Донецької та Луганської народних республік до складу Російської Федерації! – випалив з переляку Наришкін.

– Ми про це не говоримо, – мало не зайшовшись сміхом, мовив Путін. – Ми говоримо про визнання їх незалежності.

– Так. Я підтримую пропозицію про визнання незалежності.

"І страшно, і радісно", написав колись Лев Толстой. І смішно, і сумно. Думаю, Наришкін саме зараз перечитує оповідання Чехова "Смерть чиновника".

А потім виступив наївний, але хвацький, ідіот Володимир Колокольцев – міністр внутрішніх справ. У Києві кажуть, що вони підписали Мінські домовленості, бо їх армія зазнала поразки. Однак акт капітуляції потрібно виконувати! Висновок: ЛДНР треба визнавати в адміністративних кордонах Донецької та Луганської областей.

Переплюнув Колокольцева тільки Віктор Золотов – керівник Національної гвардії РФ. Цитую слова цього вояки: "У нас немає кордону з Україною. У нас є кодон з США. Вони всі – васали США. Треба йти далі".

А тепер висновок. Санкційна лінія на розкол російської еліти – правильна. Пригадуючи вислів Бабеля, "те, в ком еще ночевала совесть" і просто прагматики розуміють, що визнання псевдореспублік ЛДНР – авантюра. Щонайменше кабмін і спецслужби не підтримують новий виток воєнного протистояння з Україною. Патрушев, звісно, – не Берія. Але фразу "Хрустальов, машину!" напевно, знає.

Сьогодні, 24 лютого, о 5-й ранку, Росія почала обстріл об'єктів військової інфраструктури України. Почалась битва за повітря. На Донбасі ППО України збили сім російських літаків і вертоліт. На кордоні з РФ та Білоруссю йдуть бої. На окремих ділянках українські прикордонники вимушені відступати.

Це війна. Ми знаємо, за що б'ємося. За свою країну та рідних. А за що воюють росіяни? За геополітичні марення Путіна? Україна вистоїть. 24 лютого – це початок кінця путінського режиму.

×