Побєда над ковбасою

 

Вперше за пару місяців Ляля вибралася до мене. І це ж треба — світло згасло. Добре, що встигли чаю попити. Я підійшла до вікна. З 15-го поверху видно, що без світла чотири масиви. Сидимо в темряві і розуміємо, що пропустили один серіал, і вже напевно не подивимося другий. Але гірше людям, які в ліфтах позастрявали. Я знову підхожу до вікна. Бачу — в супермаркеті "Велика кишеня" теж темно. Радію:

— Представляєш, що там зараз твориться! Жалко тільки людей, яких на касах росчитували.

— Можна нарєзки наїстися, — фантазує Ляля, — ковбаси "Салямі".

— Видно, двері заблокували і нікого не випускають. Там, мабуть, чоловік 50...

— Яких 50?! Триста! Це ж час пік. Усі з роботи і голодні.

Я розмірковую вголос:

— А ще можна пообривать етикетки з трусів і колготок. На собі сховать.

— Охрана там із фонариками бігає.

— Да, точно нікого не випускають. Бо скільки людина може з"їсти? Винесе все одно більше.

Охрана там з фонариками бігає

Я пропоную Лялі вдягнутися і піти чатувати під "Велику кишеню". Але вона лінується: на вулиці холодно і дощ моросить. Каже:

— Найбільше вкраде начальство. А на персонал спише.

Ми виходимо на балкон. Під супермаркет електроніки "Ельдорадо" підігнали машину. Вона фарами освітлює вхід. Хтось виходить із будівлі. Біля "Великої кишені" темно. Пригадуємо, що ще людина може з"їсти в темному магазині:

— Хто шо любить. Один — канфєти, другий може і коньяк надпить.

Минула година.

— Ляля, — питаю, — а якби ти там була, то їла?

— Я не змогла б. Стидно. Подумають, жлобиха якась.

— І я. Було б страшно, що зловлять.

Щось засвистіло. Темряву розірвали спалахи ракет. Ляля жартує:

— Салют побєди. Над ковбасою.

×