Про що говорять на Карпатському морі
Карпатське море – штучне озеро на лівому березі річки Стрий між селами Довге та Сопіт Сколівського району на Львівщині. Його викопали 1979 року. Мало забезпечувати водою Львів і гідроелектростанцію. Наприкінці 1980-х стався великий зсув – і будівництво зупинили. Потім був невдалий вибух під час розвідувальних робіт. Нині в Карпатському морі влітку цвітуть рожеві лілії
– За офіційною версією, тут мали бути водосховище і ГЕС. Але ходили слухи про військовий об'єкт для охорони західного кордону, – розповідає місцевий 65-річний Григорій Васильович. Сидить на волейбольному майданчику в центрі села. Поряд – Народний дім і пам'ятник борцям за волю України.
– Водосховище мало бути велетенське, – продовжує. – Хотіли чотири села затопити – Довге, Перепростине, Нові та Старі Кропивники. У 1980-х із Довгого відселяли людей. Давали квартири в Сопоті та паї в Ямельниці. Половина людей виїхала. Мої батьки вперлися. Куди ґаздам без поля і худоби? – П'є розливне пиво.

– Спершу був зсув. Потім мали тунель прокладати. Але піротехніки недобре розрахували. Вибух дав тріщину по горі, – показує вершину на лівому березі Стрия. – Стало ясно – водосховища не буде.
– Слава Ісусу Христу, Васильович! Віддихаєш? – односельчанин у кепці сідає поруч на лавку.
– Та, Якович. Розказую молодьожі про нашу станцію, – відповідає. – Бачили розмір тих будівель, шлюзів і труб? У них би й машина проїхала. ГЕС – то байки. До війни готувалися. Зайде американська армія з боку Польщі, а вони бац – дамбу зірвали.
– Але ж тоже дурні будували, – додає Григорій Васильович. – Трускавець за горами, вся Нафтуся пропала би.
На озері лунає музика. Люди смажать шашлики, засмагають і купаються. Обабіч дороги більш як на кілометр припарковано авто. Між ними намети зі столами, кріслами та парасольками. На дорозі – затор.
– Не купатимуся в болоті, – підходить до води чоловік у синіх шортах. Із-під сорочки видно великий живіт. – Немає, де стати. Їдемо додому.
– Ми шо дурно сюда 2 години перлися? Давай далі проїдемо, – каже огрядна жінка років 40 з довгим прямим волоссям. На пальцях масивні золоті каблучки.
– Та якби знав, що таке буде, не їхали б. Як тут можна нормально віддихати. Вода на 40 процентів із сечі. Не лізь.
– Юстя, вилазь із води! – жінка в солом'яному капелюсі сидить на пледі, нарізає кавун.
Підходить 6-річна дівчинка в рожевому купальнику. За нею – лабрадор.
– Ану, киш! – відганяє пса мати. Той не реагує. Тягнеться до ягоди. – Фу, я сказала! Вова! Де тебе чорти носять?
Високий накачаний лисий чоловік у шортах копає пса в живіт. Лабрадор скавчить, відбігає.
– Ви нащо мого собаку б'єте? – обурюється чоловік із зібраним у гулю волоссям.
– Бо ліз до жінки з дитиною. Тебе теж ударити? – Володимир хапає суперника за футболку. – Ти що такий умний? Молоко ще не висохло.
– Як не відпустите, подзвоню в поліцію, – втручається сивий у лляній сорочці. – Собака ні на кого не кидався. Всі бачили.
Жінка збирає речі. Кавун викидає під кущі. Всідаються в чорний BMW.
Із білого Lanos виходить білявка. Підкурює сигарету.
– Ви ж казали, що цього місця ніхто не знає, – повертається до подружки в короткій майці.
– Самі офігіли, скільки людей. У червні нікого не було.
– То все коронавірус. Кому це озеро було би треба, якби відкрили кордони? – долучається до розмови бородань. – І де ви стали?
– Трохи далі. Там поляна із соснами. У Стрию плавали.
– Ну то показуйте. Хочу яйця у воду вмочити.
– І з якого боку лізти?
– З пологого. Хапайся за гаки і притискайся тілом до поверхні, – троє чоловіків і жінка намагаються вилізти на 30-метрову покинуту будівлю ГЕС зі спускними шлюзами.
– Лєна, ти з нами? – питає низький чоловік із обгорілими на сонці плечима.
– Канєшно!
– Але давай так, шоб я не бачив. Бо не зможу лізти.
– Сцикло?
– За тебе, каліч, боюсь. Ше зірвешся.
Олена передає чоловікові окуляри. Дереться на стіну. Слідом на дах залазять чоловіки. Компанія фотографується.
– Дайте закурити, – просять у них двоє підлітків.
– А 18 є?
– Ні. Але ж ви нікому не розкажете.
– Беріть. Але не геройствуйте, пацани. Акуратно спускайтеся, – каже один із чоловіків.
Внизу компанія не знаходить окулярів Олени, які поклали під камінь.
– Малі придурки сп**ли!
Після опівночі з табору лунає пісня "Фантазер" білорусько-російського співака Ярослава Євдокімова.
– Хлопці, можете виключити? Всі спати хочуть, – підходять двоє чоловіків.
– Ми гуляємо. Не подобається – від'їдьте.
– Майте совість, тут же діти!
– Дядя, якшо шось не так – збираєшся і валиш.
Один із чоловіків іде до намету. Повертається з рушницею. Стріляє вгору.
– Як не виключите музику – всіх повідстрілюю!
Компанія замовкає. Згрібають речі. За 15 хв. від'їжджають білим бусом.
Над озером здіймається густий туман. Чути цвіркунів, сову і шум річки.
Коментарі