"Він добився права українським старшинам користуватися рівністю з російськими"

Олексій Розумовський таємно побрався з імператрицею

"Цісарівна у двірцевій церкві зачарувалася голосом і красою юнака. Високий, стрункий, трохи смаглявий, з дивними чорними очима і бровами. Красень. Попросила графа Левенвольде віддати їй молодого співака", – писав 1880 року історик Олександр Васильчиков у праці "Сімейство Розумовських" про знайомство доньки імператора Петра I Єлизавети із сином козака Олексієм Розумом у Зимовому палаці Петербурга 1731-го.

 

Олексій любив співати й читати. Але батько хотів, щоб він допомагав по господарству, яке тримали на Чернігівщині. Коли застав сина за книжкою, кинувся на нього з сокирою. Хлопець утік до вчителя в сусіднє село. Через нього з Угорщини повертався полковник Федір Вишнев­ський. Їздив за токайським вином для двору імператриці Анни Іванівни. Зайшов до церкви, де співав 22-річний Олексій. Зачарований голосом запропонував їхати до Петербурга. У столиці відвів до керівника придворного хору Рейнґольда Левенвольде.

"Ніде не зустрічав такої красуні. Ніжний цвіт обличчя, полум'яні очі, прекрасні руки, біла шия, гнучкий стан. Досконала пропорційність усіх частин тіла зачаровувала кожного. Мала живий характер, чудово танцювала та їздила верхи, гарно та розумно розмовляла", – писав у "Записках" посол Іспанії в Російській імперії Джеймс Ліріа про Єлизавету Петрівну.

Вона й Олексій – ровесники. Українець представляється Григор'євим. Цісарівна запрошує співати в Олександрівській слободі біля Москви. Робить слугою, якому дозволяє щодня пити пиво. Через день вино чи горілку.

 

Пристрасть Єлизавети відсуває на другий план фаворита Олексія Шубіна, якого 1732-го засилають на Камчатку. Олексій Розум отримує його посаду камер-пажа. Виконує дрібні розпорядження. Згодом починає управляти маєтками. Організовує концерти, запрошує найкращих співаків з Європи. Створює хор, дружить із вельможами.

Старий Розум помирає, і Олексій підтримує матір грошима. Жінка відкриває корчму в їхньому селі Лемеші. Єлизавета теж переймається її справами, пише до київського офіцера Антона Танського: "Сподіваюся, що не полишите великої прихильності до охорони двору нашого Олексія Григоровича та матері його Наталії. В необхідних їй потребах підтримаєте та від образ оберігатимете".

Після смерті Данила Апостола 1734-го вона скасовує посаду гетьмана й запроваджує в Україні маріонеткове Правління гетьманського уряду.

 

1740-го імператриця помирає. Престол посідає син її племінниці, малолітній Іван VI. Спершу при ньому править регент Ернст Бірон, а потім – мати Анна Леопольдівна. Вони – з німецьких родів. Хочуть позбутися Єлизавети, яка претендує на трон. Звинувачують у зносинах зі шведами, з якими Петербург воює. Вона задумує переворот.

– Справу цю не можна відкладати, – підтримує її Олексій Розум.

Цісарівна надіває кавалерійську кірасу, об'їжджає гвардійські полки із закликом її підтримати. Солдати згоджуються. Анну Леопольдівну й Івана VI ув'язнюють у Дюнамюндській фортеці в Ризі.

"Правили в державі різні непевні персони, від чого завелися безлад і непорядки, – йшлось у маніфесті, який Єлизавета зачитала в Зимовому палаці. – Усі духовні та світські чини одноголосно просили, щоб ми для припинення всього того батьківський наш престол всемилостиво прийняли за законним правом".

Єлизавета дає Олексієві Розуму звання генерал-поручика та призначає камергером – керівником палацового управління. Нагороджує орденами Святої Анни й Андрія Первозваного. Згодом робить відповідальним за імператорські полювання. Дарує маєтки з мануфактурами в Україні та Московії.

Їхнє кохання міцнішає. 1742-го беруть таємний шлюб. Вінчання в підмосковному селі Перові проводить отець Дуб'янський, духівник царської родини. Вдячна Єлизавета вишиває для храму церковне начиння. Носить медальйон із портретом Олексія, а він – з її волоссям. Отримує прізвисько Нічний імператор.

2 дітей мали таємно повінчані імператриця Єлизавета Петрівна й Олексій Розумовський. Він не міг стати її чоловіком офіційно. Дітей не визнавали спільними. Сина після народження віддали до монастиря в Переславлі-Залєському – нині Ярославська область у Росії. Доньку дорослою постригли в черниці московського Іванівського монастиря під ім'ям Досифія. Жила там до смерті, отримуючи гроші з державної скарбниці. Поховали 1810-го навпроти келії ієромонаха Філарета. 1996 року останки перенесли до фамільної усипальниці Романових у Новоспаському монастирі Москви

Єлизавета запрошує в гості матір Розума. В Лемеші вирушають посланці. Син виїжджає назустріч. Він настільки причепурений, що мати не впізнає. Чоловік роздягається і показує велику родимку на тілі.

"Наталію Дем'янівну припудрили, зробили модну зачіску, нарум'янили, нарядили в модне плаття і повезли до палацу. Син попередив, що має пасти перед правителькою, – писав Олександр Васильчиков. – Ледь стара вступила до зали, як опинилася перед великим дзеркалом на всю стіну. Від народження такого не бачивши, прийняла своє відображення за імператрицю та впала на коліна".

"Під час частувань гриміла італійська музика, іноді грали валторністи. Пили за здоров'я й гатили з гармат. Зрідка приводили сільських бабів з дівками, бо государиня любила народні пісні", – писав історик Микола Маркевич (1804–1860).

Єлизавета приймає свекруху тепло. Та гучне життя в палаці Наталії Розум не подобається. Повертається в Україну. Під опікою сина залишає його молодшого брата Кирила. Той займається з петербурзькими викладачами та їде вчитися в Німеччину, Францію та Італію.

"Прошу берегти за всякої нагоди здоров'я його та відвертати від шкідливих пригод. Віру православну підтримуйте в ньому, – пише Олексій Розум до ад'юнкта Академії наук Григорія Теплова. – Квартирку беріть не розкішну, імені не розкривайте без потреби. Почніть вивчення з німецької, а потім і французької, арифметики, географії, всесвітньої історії. До наук принуждайте".

 

1744 року закінчується війна зі Швецією. Єлизавета дає Олексію та Кирилу графські титули. Стають Розумовськими. Родоначальником роду вказують батька Григорія Розума – козака Якова. Записують як "сина русько-литовського князя Романа Кіріковича Нарімунтовича-Ружинського".

Єлизавета з Олексієм і супроводом у 230 людей їдуть на українські землі. Відбувають застілля в Лемешах. У Києві імператриця обирає місце для побудови Маріїнського палацу за проєктом її улюбленого архітектора Бартоломео Растреллі. Відвідують Києво-Могилянську академію, якій дають гроші на розвиток.

– Возлюби меня, Боже, в Царстве Небесном твоем, как я люблю народ сей благонравный и незлобивый, – вигукує імператриця в Києві, тримаючи чоловіка за руку.

Про приїзд Єлизавети дізнається козацька старшина. Складають і передають прохання про поновлення гетьманства. Жінка показує Олексію. Він підтримує. Вирішують призначити гетьманом Кирила, коли завершить навчання у Франції.

Він повертається до Петербурга 1745-го. Стає президентом Академії наук і одружується з родичкою імператриці Катериною Наришкіною. 1747 року Єлизавета видає грамоту про запровадження в Україні посади гетьмана.

Вибори відбуваються за три роки у Глухові. Старшина одноголосно обирає присланого зі столиці й не відомого козакам графа 26-річного Кирила Розумовського.

"Піднесення графа Олексія мало великий вплив на долю України, – писав 1840 року історик Дмитро Бантиш-Каменський. – Він добився в імператриці права українським старшинам користуватися рівністю з російськими. Києву підтвердили древні привілеї. Співвітчизникам, постраждалим від сарани та пожеж, дозволили вільно завозити хліб із Польщі. Припинив утримання українцями російських полків. 84 тисячі рублів роздали бідним і нужденним. Поновив гетьманство".

Олексій Розумовський живе в Петербурзі. Тримається осторонь великої політики. Жертвує кошти навчальним закладам і церквам, опікується будівництвом Трьохсвятительської церкви в Лемешах.

Любить полювати, випити та пограти в карти на гроші. У грі з бідняками, буває, навмисно програє. 1756 року Єлизавета дає йому звання генерал-фельдмаршала.

– Хоч і називатимеш фельдмаршалом, але ніколи не зробиш із мене навіть доброго полковника, – відмовляється він жартома. Та жінка наполягає.

Кохання згасає. Фаворитом імператриці стає на рік молодший граф Олександр Шувалов. Але Єлизавета живе з Розумовським до смерті – 5 січня 1762-го. Трон посідає племінник 34-річний Петро III. Українець хоче повернути відзнаки та маєтності. Цар не приймає відставки. Розумовський залишається жити у збудованому для нього Анічковому палаці в Петербурзі.

"Не маючи будь-якої освіти, він мав
широкий розум. Оточений почестями – не вирізнявся гордістю. Рисами його вдачі були щедрість і великодушність, але був крутий і важкий на руку в нетверезому вигляді", –
Катерина II (1729–1796), російська імператриця, про графа Олексія Розумовського

×